День 20 грудня. Пам’ятні дати і події

Солідарність – єдність переконань і дій, взаємодопомога і підтримка членів соціальної групи, що ґрунтуються на спільних інтересах і необхідності досягнення загальних групових цілей, спільна відповідальність.

Одним із засадничих принципів ООН з моменту її заснування є солідарність з людьми, котрі страждають від злиднів і гноблення.

Організація Об’єднаних Націй в своїй повсякденній діяльності покладається на «здійснення міжнародного співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру».

Генеральна асамблея ООН зазначила, що солідарність є однією з фундаментальних і універсальних цінностей, які повинні лежати в основі міжнародних відносин у XXI столітті.

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня у 1616 році у друкарні Києво-Печерської лаври побачила світ перша датована книжка «Часослов» – богослужебна книга, що містить тексти незмінних молитов добового богослужебного кола.

Назва книги походить від слова «часи» (години), тобто частини церковної служби.

Крім незмінних молитов, у Часослові вміщені змінні пісноспіви (тропарі, кондаки), пасхалія, потрібні вказівки церковного уставу тощо.

Часослов був найпопулярнішою церковною книгою в середньовічній Україні, мав багато видань та широко вживався як читанка при навчанні грамоти; чимало текстів Часослову завчалося напам’ять.

***

20 грудня 1868 року, у Львові, виникла культурно-освітня громадська організація «Просвіта». Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Василь Сліпак (1974-2016), оперний співак (бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України, позивний «Міф».

Народився у Львові.

Все Василеве життя було пов’язане зі співом.

Дев’ятирічним хлопчиком він прийшов до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик» і співав там до 1994 року. Разом з капелчанами виступав на провідних концертних майданчиках як України так і світу (Національна опера України, Національна філармонія, Карнегі-Хол, собор Паризької Богоматері концертні зали Канади, Італії Голландії, Бельгії, Швейцарії, Балтії). Потім закінчив Львівську консерваторію. Ще під час навчання брав участь у багатьох музичних конкурсах та проектах.

У 1997 році успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Майже двадцять років Василь Сліпак прожив за кордоном. Свої останні концерти співак дав 25-27 травня 2016 року у храмі Святої Трійці в м. Ліоні (Франція).

Найулюбленішою арією Василя була партія Мефістофеля в опері Шарля Гуно «Фауст». Саме звідси з’явився і позивний «Міф», з яким Василь Сліпак воював на передовій. Але його улюбленою піснею була ніжна і лірична «Місяць на небі…»

Був відомий своєю волонтерською діяльністю, численними справами в царині доброчинності. Ще на початку 90-х, відразу після проголошення незалежності, Василь Сліпак із братом Орестом були серед перших, які долучилися до руху «Віра і світло», солідаризуючись із людьми з особливими потребами.

Під час Революції гідності мав контракт в Опері, і не міг вилетіли до Києва. Втім, став активним учасником усього, що відбувалося в діаспорі: підтримав Паризький Євромайдан, постійно відправляв на Майдан передачі з гуманітарною допомогою, збирав гроші, влаштовував благодійні концерти. Коли на Донбасі почалася війна, створив благодійну організацію «Fraternité Ukrainienne/Українське братство», допомагав українським захисникам, познайомився із вояками Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», згодом сам долучився до них.

«Я пропустив Майдан, але війну не пропущу»,– сказав Василь.

Він не пропустив війни, так само, як вона не пропустила його. Він тричі був на фронті.

Уперше поїхав на війну у травні 2015 року. Воював у Пісках у районі Донецького аеропорту.

Брав участь у боях за Авдіївку у складі 1-ї окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу. Повернувся пораненим. Вдруге поїхав на фронт у вересні 2015 року, у Водяне, на лінію зіткнення, у жовтні повернувся до Парижа.

В червні 2016 року знову поїхав на Донбас. Планував залишитися там на півроку. Але 29 червня 2016 року загинув у бою від кулі ворожого снайпера.

Він став першим Героєм України серед добровольців. Похований на Алеї героїв Личаківського кладовища Львова.

Вже навіть після смерті Василь послужив поштовхом для змін в Україні: після його загибелі в Україні було прийнято відповідне законодавство, що стосувалося добровольців, яких прирівняли до воїнів Збройних Сил.

***

Микола Петренко (1958-2016), директор та художній керівник Київського академічного театру ляльок.

Родом з Чернігова. Після закінчення Київського інститу театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого служив у Київському театрі ляльок.

За його керівництва у 2002 році театр отримав звання академічного.

Микола Петренко був ініціатором проведення у столиці Міжнародних фестивалів театрів ляльок (1991, 1993, 1995, 1997, 2007).

А ще, впродовж 25 років, артист був «голосом» київської підземки.

…І У СВІТІ

Кім Кі Дук (1960-2020), всесвітньо відомий південнокорейський кінорежисер.

Фільмографія Кім Кі Дука налічує понад три десятки картин. Для кінорежисера, який почав знімати після 35 – це доволі солідна цифра.

Саме кінокартини Кім Кі Дука вивели південнокорейське кіно на світовий кіноринок.

Його фільми були в конкурсних програмах головних кінофестивалів світу: Каннах, Берліні, Венеції, Локарно. Саме після прем’єри «Острова» у Венеції 2000 року, коли під час перегляду фільму одна з глядачок втратила свідомість через надмір шокуючого насильства у стрічці, заговорили про появу «південноазійського Фассбіндера».

Тут варто зауважити, що цинічна фестивальна публіка досить загартована й її важко чимось уразити. Тоді Кім Кі Дук залишився без призу, але його запам’ятали. У 2012 році, після декількарічної кризи, йому все ж таки вдалося забрати з собою «Золотого лева» 69-го Венеційського кінофестивалю за фільм «П’єта» (знятий, до речі, за «смішні» 100 тисяч доларів).

Фільми Кім Кі Дука не варто дивитися психічно вразливим людям, сентиментальним баришням, захисникам тварин, феміністкам, блюстителям моралі та ще багато кому.

З усього творчого доробку південнокорейського кінорежисера їм можна порадити хіба що фільм «Весна, літо, осінь, зима… і знову весна» – чудову драму, сповнену буддистського духу, що розгортається на тлі дивовижних південнокорейських пейзажів (природа взагалі відіграє важливу роль у його фільмах).