День 2 листопада. Пам’ятні дати та події

Під час Північної війни гетьман України Іван Мазепа пристав на бік шведського короля Карла ХІІ. Вирушивши на з’єднання зі шведами, Мазепа залишив для оборони Батурина близько 8 тис. вояків, які отримали чіткий наказ гетьмана: московитів до міста не пускати.

Дізнавшись про вчинок Мазепи, московський цар Петро І наказав головнокомандувачу російськими військами в Україні Олександру Меншикову зрівняти Батурин із землею

. Однак взяти штурмом гетьманську столицю війська Меншикова не змогли.

Тоді московити вдалися до погроз: мовляв, якщо не здастеся, сувора царська кара ляже на ваші сім’ї. Й ці погрози не злякали оборонців Батурина.

Та знайшовся зрадник – сотник Іван Ніс вказав осадникам на потаємні ходи під мурами, які вели в місто.

Через ті проходи і вдерлися московські війська всередину міста, почали вуличні бої та жорстоку різанину.

Солдати Меншикова не жаліли нікого: ні дітей, ні жінок, ні старих людей. Різанина тривала два дні. Взятих у полон козаків після катувань страчували і пускали їх тіла на плотах вниз по річці Сейм для залякування населення.

Захопленого у бою організатора оборони Дмитра Чечеля привезли до Глухова і колесували перед Петром І. Зрештою, Батурин був пограбований, фортеця, церкви та будинки спалені, а 15 тисяч мешканців міста знищені.

На жаль, гетьман зі шведським військом прийшли на допомогу Батурину запізно. Вони застали лише повне безлюддя, руїни і гори трупів.

Знищенням Батурина московськими військами стало початком кривавих злочинів, що скоїли росіяни – дуже скоро хвиля терору захлиснула усю північну Україну.

Разом з тим, сьогодні, за ініціативою ООН, відзначається Міжнародний день припинення безкарності за злочини проти журналістів.

Дата була вибрана в пам’ять про двох французьких журналістів, убитих у Малі 2 листопада 2013 року.

Як свідчить річний звіт Міжнародної федерації журналістів (IFJ), у 2020 році у світі зафіксували 65 вбивств журналістів та медіа-працівників при виконанні їхніх обов’язків. У 2006-2019 роках вбили1200 журналістів. І як правило, у дев’яти з десяти випадків убивці залишаються безкарними. В Україні за роки незалежності було вбито понад 70 журналістів. Здебільшого суспільство і по сьогодні не знає прізвищ убивць, не кажучи вже про імена замовників.

ПОДІЇ ДНЯ

2 листопада 2003 року в Грузії розпочалась «Революція троянд», яка завершилась 23 листопада відставкою Едуарда Шеварднадзе.

Почалося все з того, що після оголошення 2 листопада 2003 року результатів парламентських виборів, опозиція – «Об’єднаний народний рух» Саакашвілі та «Демократи Бурджанадзе» (керівники Ніно Бурджанадзе і Зураб Жванія) – звинуватила правлячу верхівку в фальсифікації результатів виборів. Згідно з офіційною версією перемогу одержали політичний блок Шеварднадзе «За нову Грузію» і «Союз за демократичне оновлення Грузії» Абашидзе.

Сумнівалися в результатах виборів і переважна більшість населення Грузії та міжнародні спостерігачі. В країні почалися масові демонстрації та мітинги. 22 листопада група незгодних, на чолі з Міхеілом Саакашвілі увірвалася до парламенту, перервавши, таким чином, першу сесію новообраного парламенту.

Президент Шеварднадзе – колишній соратник Горбачова і старий партапаратчик, котрий саме тоді виступав перед новообраними депутатами, змушений був залишити будівлю парламенту.

Те саме вчинили й новоспечені депутати. 23 листопада Едуард Шеварднадзе подав у відставку, виконувачкою обов’язків президента країни стала Ніно Бурджанадзе, а 24 листопада Верховний суд Грузії анулював результатів парламентських виборів.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Антін Манастирський (1878-1969), живописець та графік.

Життя і творчість цього художника присвячені Львову та Галичині.

Професійну освіту здобув у Львівській школі мистецького промислу та Краківській академії мистецтв. Дебютував молодий художник у Львові на виставці 1900 року.

За своїм обдарованням Манастирський, передусім, пейзажист, хоч досить активно виступав і в інших жанрах. До кращих робіт художника належить живописний цикл «Рідна стріха» (над ним він працював майже три десятиріччя), серія етюдів, об’єднаних під спільною назвою «Стара народна архітектура» (над нею художник працював протягом десяти років), картини «Запорожець», «Паламар», «Гірський потік», «Долина ріки Прут».

Багато працював Антон Манастирський і в галузі живописної графіки. Його найулюбленішим жанром була дитяча ілюстрація.

Митцеві належить обкладинка і 53 ілюстрації до Біблії, виданої у Львові у 1926 році.

***

Остап Грицай (1881–1954), літературознавець, критик, перекладач, письменник.

До 1914 року викладав у Львівській гімназії, у 1914-1945 роках жив у Відні, згодом – у Західній Німеччині.

Автор соціально-психологічної поеми «Утеча Олекси Перхуна», циклів новел філософського і релігійного змісту «Обличчя Сфінкса», «Шляхом Месії» та ін.

Виступав зі статтями про творчість Василя Стефаника, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського. Написав передмови до українських перекладів Мопассана, Стендаля, Флобера, Бальзака, Діккенса.

Автор вірша німецькою мовою «Геній України» (про Тараса Шевченка). Переклав німецькою мовою «Слово о полку Ігоревім», уривки з «Енеїди» Котляревського, твори Шевченка та Франка.

***

Павло Струць (1976), художній керівник та головний диригент Академічного камерного хору «Хрещатик», керівник Народної хорової капели НАН України «ЗОЛОТІ ВОРОТА».

Народився у Києві. Закінчив Національну музичну Академії ім.П.І.Чайковського, диригентсько-хоровий факультет, а потім аспірантуру.

З 2009 року працює викладачем кафедри хорового диригування Національної Музичної Академії ім.П.І.Чайковського.

Працював хормейстером всесвітньо відомого хору хлопчиків та юнаків КССМШ ім.М.В.Лисенка, у 2005 році очолив Народну академічну хорову капелу НАН України «Золоті ворота».

З 2007 року – художній керівник – Академічного камерного хору «Хрещатик».

Під його орудою Академічний камерний хор «Хрещатик» став взірцем мобільного, сучасного музичного колективу, відкритого до пошуків.

З 2007 по 2019 під час концертних виступів хор виконав близько двох з половиною тисяч творів, з яких більше 400 – світові прем’єри.

Одне з досягнень Павла Струця – створення на базі хору «Хрещатик» хорового театру, що на теренах України є унікальним явищем.

У форматі хорового театру здійснені постановки: «Річний сонцеворот українського обрядового співу» (цикл з чотирьох програм:

«Небо і Земля» – колядки,щедрівки, «Діво-Весно» – веснянки, гаївки, «Купальський Бог» – співи в ніч на Івана Купала, «Весільний Хліб» – обжинкові і весільні пісні); «Романс для коханої» – український романс у перекладах для хору a cappella з театралізованою поставкою; «Café-shantant du Khreschatyk» – хоровий мюзікл складений з оригінальний аранжувань всесвітньовідомих французьких естрадних пісень; «Ave Maria – Пречиста та Непорочна» – антологія творів про Богородицю від давнини до сучасності у поетичному переплетінні уривками з циклу «Життя Діви Марії» М.Р.Рільке; «Шлягери звідусіль» та «Шлягери звідусіль ІІ» – програми в яких обіграні та переспівані світові хіти популярної музики; «Намисто Красних Пісень» – програма добірних українських пісень у яскравих сучасних обробках; «Choir Smiles – Класика Жартома» – сценічна дія у жанрі хорової мініатюри, яскравий калейдоскоп всесвітньовідомої світової класики у перекладі для хору a cappella, сюжетних перипетій та яскравих пластичних рішень; «Хіти Космічної Ери 1956-2016»; «Oh, Happy Day» – афро-американські спірічуели та госпели, театралізовані у жанрі хорової мініатюри; «Різдвяна пісня» – перший в світі український мюзикл для хору з оркестром за мотивами «A Christmas Carol» – повісті Чарльза Діккенса.

…І У СВІТІ

Лукіно Вісконті (1906-1976), італійський режисер і сценарист, кінематографіст, один з найяскравіших представників «золотої доби» італійського кіно.

Автор фільмів: «Земля тремтить», «Рокко і його брати» (1960, спеціальний приз МКФ у Венеції), «Найвродливіша» (одна з найкращих і єдина трагікомічна роль великої Анни Маньяні), «Леопард» (1963, головний приз МКФ у Каннах), «Туманні зорі Великої Ведмедиці» (1965, головний приз МКФ у Венеції) «Загибель богів», «Смерть у Венеції» (1971, ювілейний приз МКФ у Каннах), «Людвіг», «Сімейний портрет в інтер’єрі», «Невинний». Займався також і театральними (зокрема й оперними) постановками.

Походив зі знатного аристократичного роду. Попри титул і аристократичне походження (з однієї з найдавніших і найвідоміших аристократичних сімей Італії), був фрейдомарксистом, належав до комуністичної партії Італії, та, крім усього, був ще й гомосексуалістом. Спочатку Вісконті не надто цікавився кінематографом. Його пристрастю був театр, але наприкінці 30-х він їде в Париж і стає асистентом Жана Ренуара.

Під час Другої світової війни Вісконті активно допомагав італійському рухові Опору. Свій перший фільм («Одержимість») зняв на власні кошти та на кошти італійської компартії. Наступний фільм – епічна оповідь про життя сицилійських рибалок «Земля тремтить» (1948), знятий на Сицилії з непрофесійними акторами – справив фурор і здобув приз Венеціанського кінофестивалю.

Режисера визнали гуру неореалізму. В 50-60 роках Вісконті ставив чимало оперних постановок, зокрема, серед інших, була знаменита «Травіата» на сцені «Ла Скала» з Марією Каллас у головній ролі (1954). Саме з цієї вистави почалася всесвітня слава Каллас.

В останні роки Вісконті пережив «друге народження» в кіно – свідчення тому – «німецька» трилогія: «Загибель богів» (надзвичайно показовий і тонкий фільм про зародження нацизму), «Смерть у Венеції» та «Людвіг» – неперевершений ніким зразок відтворення величезного пласту епохи кінця ХІХ, першої половини ХХ століття.