День 19 серпня. Пам’ятні дати та події

Преображення Господнє – одне з дванадцяти головних та найдавніших церковних свят.

Цього дня Церква згадує євангельську подію, коли апостоли Петро, Яків та Іоанн разом зі своїм Учителем Ісусом Христом піднялися на високу гору (за повір’ям, гора Фавор). Тут Христос преобразився: Його обличчя засяяло, як сонце, а одяг зробився білосніжним і сяючим як денне світло. Поряд з Ним апостоли побачили двох старозавітних пророків – Моїсея та Іллю. Вони розмовляли з Христом про Його майбутні страждання. При цьому з хмари почувся голос Бога Отця: «Це Син мій Улюблений, Його слухайтеся!»

Після цієї чудесної події апостоли разом з Ісусом зійшли з гори вниз. Дорогою Спаситель суворо заборонив учням розповідати про побачене і почуте аж до Свого Воскресіння.

Смисл свята полягає в тому, що в преображенні Христос виявив Свою Божественну природу. Змінивши перед учнями Свою людську подобу, Христос показав їм, що Він – Бог. Під час преображення цілковито проявилася Пресвята Трійця: Бог Отець – в голосі з хмари, Бог Син – Ісус Христос, який показав себе в Божественній подобі, та Бог Святий Дух – у Божественному сяйві.

Один із головних духовних аспектів свята, на якому наголошує Церква – кожен християнин має прагнути до власного преображення, адже людина створена по образу та подобі Божій. Священики цього дня на богослужіння вдягають білі одежі, що символізує те світло, яке побачили апостоли.

За давнім звичаєм, у храмах цього дня після святкової літургії освячуються різні плоди – яблука, виноград, груші, сливи тощо. Цим обрядом Церква висловлює щиру подяку Богові і просить у Нього благословення на новий урожай.

В народі Преображення Господнє здавна називають Великим або Яблучним Спасом через освячення цього дня яблук. Дата святкування Преображення Господнього стала і щороку відзначається 19 серпня.

***

В Україні сьогодні День пасічника, який встановлений Указом Президента від 15 серпня 1997 року як професійне свято.

В Україні бджолярство було відоме з давніх давен, щоправда, звичних вуликів тоді не було, й за медом доводилося лазити на дерева, звали таких збирачів меду бортниками.

Найбільше бортництвом славились Чернігівщина й Полтавщина.

Мед уживали не тільки як цінний харчовий продукт, але і як обрядову страву. Медом і воском сплачували данину.

Нині Україна посідає друге місце у світі як експортер цього смачного і корисного продукту. Торік ми експортували рекордний обсяг меду – понад 81 тис. тонн.

А загальний обсяг виробництва меду перевищив 150 тис. тонн.

***

Щороку 19 серпня з ініціативи ООН відзначається Всесвітній день гуманітарної допомоги.

Цього дня 2003 року біля офісу ООН в Багдаді (Ірак) в результаті теракту вибухнула вантажівка.

Трагедія забрала життя 22 осіб, у тому числі Верховного комісара ООН з прав людини Сержіо Віейєри де Меллу. Всесвітній день гуманітарної допомоги – це щорічне нагадування про необхідність дій, покликаних полегшити страждання.

***

У світі сьогодні ще відзначається Всесвітній день фотографії.

Саме цього дня у 1839 році уряд Франції викупив у французького хіміка і винахідника Луї Жака Дагера патент на винайдення методу отримання відбитка (дагеротипа) й оголосив світові про цей винахід.

ПОДІЇ ДНЯ:

19 серпня 1767 року в Києві освячено Андріївську церкву.

Андріївська церква була побудована на замовлення російської імператриці Єлизавети як частина Київської царської резиденції, до якої входить і Маріїнський палац.

Храм розташований на Андріївській горі, яка слугує для нього своєрідним природним п’єдесталом.

На цьому місці, згідно з літописом «Повість временних літ», апостол Андрій Первозванний у І ст. н.е. встановив хрест і провістив виникнення великого міста.

Проектування нового храму було доручено обер-архітектору імператорського двору Франческо Бартоломео Растреллі. Будівництво тривало у 1747-1762 роках, а освячення відбулося лише 19 серпня 1767 року.

З 1987 року храм входить до складу Національного заповідника «Софія Київська».

У цей день народилися

В УКРАЇНІ…

Самійло Дудін (1863-1929), етнограф-фотохудожник, живописець, мистецтвознавець.

Створив галерею світлин українців кінця XIX століття.

Народився в с. Рівному, волосному центрі Єлизаветградського повіту Херсонської губернії (нині Новоукраїнського району Кіровоградської області) у родині вчителя.

Навчався в Єлизаветградському земському реальному училищі, відвідував курси малювання.

У юності брав участь у громадсько-політичному об’єднанні «Громада», належав до народовольському гуртку.

Читав нелегальну літературу, перекладав письменників-народників українською, досліджував створення вибухових речовин. За це 21-річного Дудіна арештували і на три роки вислали на Забайкалля.

У засланні Дудін зустрівся з відомим ученим – мандрівником Потаніним і за його порадою зайнявся збиранням фольклорного та етнографічного матеріалу бурятів і монголів, вивчав фотосправу.

У 1891 році за рекомендацією Потаніна його взяв на посаду художника – фотографа до складу своєї знаменитої експедиції в Монголію видатний учений Радлов.

У 1891–1897 роках був вільним слухачем у Петербурзькій Академії мистецтв у Іллі Рєпіна.

У 1894 році створив серію світлин «Українці», яка є цінним етнографічним джерелом. 1911 року в Києві вийшла «Ілюстрована Шевченківська бібліотека» (24 книги) з його роботами.

Також він виконав 27 ілюстрацій до петербурзького видання «Кобзаря», ілюстрував повісті Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки» та «Миргород».

***

Костянтин Ломикін (1924-1993), живописець і графік.

Народився у місті Глухів на Сумщині, 1951 року закінчив Одеське художнє училище.

Плідно працював у жанрі тематичної картини, портрету, пейзажу, натюрморту.

З 1951 року брав участь у всесоюзних і зарубіжних виставках.

Пейзажі Костянтина Ломикіна мистецтвознавці поділяють на дві групи.

До першої належать ті, що навіяні скороминущими почуттями, схвильованістю. Саме такими є «Останній промінь», «Березневе сонце», що дають відчуття чародійства природи. До другої групи – епічні за строєм картини природи.

Полотна «Щаблі епох» (1968), «Над луками заповідними» (1969), «Місто будується» (1971) – це глибокі філософські роздуми автора про красу природи, про величну працю людини, що перевтілює її.

Твори художника знаходяться в художніх музеях України, а також у приватних колекціях за кордоном: Японії, Росії, Франції, Греції, Німеччини, Італії, Португалії.

***

Володимир Шинкарук (1954-2014), поет, прозаїк, композитор, бард-виконавець.

Народився на Житомирщині у родині медиків.

Закінчив філфак Житомирського педінституту, по закінченні залишився викладати на кафедрі російської та зарубіжної літератури. Володимир Шинкарук – автор біобібліографічного довідника «Літературна Житомирщина» (1993), кількох навчальних посібників.

А поза роботою і наукою були пісні – концертні виступи не лише в Україні, а й у Польщі, Словаччині, Угорщині, Німеччині, Франції, США. Записав і видав компакт-диски «Дім для душі» (2002), «Колір тиші» (2007), «Перекоти-НЕБО» (2009), «Шестиструнний дощ» (2010), “Прислухаюсь до серця” (2013), “Дороже крови” (2013).

Шинкарук також автор кількох збірок поезій та пісень.

Переклав українською поетичну п’єсу Карло Гоцці «Король-олень», п’єсу Біла Маноффа «Сич і кішечка», трагікомедію Григорія Горіна “Чума на ваші дві родини”.

***Тамара Яценко (1955), актриса театру та кіно.

Народилась в с. Горенка на Київщині. Закінчила театральну студію при Українському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка та Російську академію театрального мистецтва (1990).

З 1979 року – актриса і прима Київського молодіжного театру (нині Київський академічний Молодий театр).

З 2003 по 2005 рік – директор та художній керівник Київського коледжу театру і кіно

Брала участь в гумористичних телешоу «Шоу довгоносиків», «Мамаду», «Весела хата».

Зараз працює у Київському драматичному театрі «Браво».

Тамара Яценко зажила слави завдяки характерним і комедійним ролям.

Зокрема, в театрі грала Проню Прокопівну у «За двома зайцями», Мачуху у «Попелюшці», Катерину у «Сватанні на Гончарівці», Анфісу у «Трьох Сестрах», мадам Александру у «Голубці».

Також Яценка знялась у багатьох фільмах, зокрема: «Трест, що луснув», «Мина Мазайло», «По-модньому», «Сад Гетсиманський».

…І У СВІТІ

Ґабріела Шанель, відомої під псевдонімом Коко (1883-1971), французький модельєр жіночого одягу, засновниця модного «Будинку Шанель» в Парижі. Прославилась не лише як законодавиця моди, але й своїми романами з високопосадовими особами, а також жахливим характером.

1920-1939 роки ХХ століття – «золота епоха» Коко Шанель: вона запроваджує моду на тканину джерсі, замінивши нею шовк, випускає парфуми «Шанель № 5» (1921) та знамениту «маленьку чорну сукню» (1926).

Наприкінці 40-х років у неї з’явився серйозний конкурент – Крістіан Діор зі своїм новим стилем, але вона знайшла у собі сили витримати удар – у 85 років стала творцем так званого «аскетичного» або ж класичного стилю. Знаменитий рожевий костюм Жаклін Кеннеді був створений саме Коко Шанель.

За свідченнями сучасників, на схилі літ вона була надзвичайно пихатою, злостивою і владною старою.

«Я створювала одяг для жінок усього світу, але тепер вони воліють ходити роздягненими, що тут скажеш…», – констатувала Коко наприкінці свого довгого життя.