День 15 жовтня. Пам’ятні дати та події

Уперше Міжнародний день сільських жінок відзначили 15 жовтня 2008 року.

На сьогодні понад чверть всього населення планети становлять сільські жінки.

В країнах, що розвиваються, сільські жінки становлять приблизно 43% сільськогосподарської робочої сили, і на них покладена основна відповідальність за забезпечення продовольчої безпеки, бо саме вони виробляють і переробляють більшу частину продовольства.

ПОДІЇ ДНЯ

Цього дня, у 1926 році, постановкою сатиричної комедії драматурга Бориса Ромашова «Кінець Криворильська» відкрив свій перший театральний сезон Київський державний російський драматичний театр.

Нині – Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки. Акторський склад театру на той час нараховував 36 осіб. Саме цього дня вперше актори виступали у новому приміщенні – колишньому театрі Бергоньє.

В цій же будівлі, на розі вулиць Богдана Хмельницького і Пушкінської, театр існує і нині.

У ЦЕЙ ДЕНЬ НАРОДИЛИСЯ

В УКРАЇНІ…

Дмитро Луценко (1921-1989), поет-пісняр, автор слів гімну столиці «Як тебе не любити, Києве мій…».

Народився в селі Березова Рудка (тепер Полтавська область). Одразу після Голодомору 1932–1933 років підлітком виїхав на Донбас, працював на шахтах, навчався в гірничопромисловому технікумі.

Від 1938 року – студент Київського гідромеліоративного інституту.

Після початку Другої світової війни пішов на фронт автоматником розвідувальної роти, а згодом був літературним працівником дивізійної газети «За победу». Після тяжкої контузії 8 травня 1945 року в Східній Прусії став інвалідом 2-ї групи.

У повоєнні роки працював у редакціях різних газет. Першу збірку поезій «Дарую людям пісню» опублікував у 1962 році, після чого його прийняли у Спілку письменників України.

Cпівпрацював з композиторами Л. Ревуцьким, О. Білашем, В. Верменичем, П. Майбородою, А. Пашкевичем, І. Шамо.

Разом з ними створив понад 300 пісень, серед них – «Києве мій»(який став Гімном територіальної громади міста Києва від 13 листопада 2014 року), «Фронтовики», «Сивина», «Мамина вишня», «Не шуми, калинонько», «Осіннє золото», «Україно, любов моя» та інші.

***

Темістокль Вірста (1923-2017), живописець, скульптор, архітектор.

Народився в родині вчителів.

Провів дитинство і юність у гірському селі Вижниці на Буковині, яка тоді належала Румунії. Батько Вірсти грав на скрипці, малював аквареллю і викладав грецьку мову – останній факт, мабуть, і пояснює те, що він дав своїм синам грецькі імена: Темістокль і Арістід.

Свої перші уроки малюнку він отримав у місцевих майстрів. Після приходу Червоної Армії сім’я покинула батьківщину і переїхала в Бухарест, де Темістокль почав вивчати живопис. Продовжив навчання в Парижі, а потім – в венеціанської художньої академії. Працював вуличним художником, створював декорації для фільмів, деякий час був архітектором.

Вже у 1960-ті роки він стає відомим художником, як автор абстрактно-експресивних композицій, що відзначаються яскравим колоритом.

Персональні виставки художника проходили у мистецьких центрах світу: Парижі, Берні, Нью-Йорку, Торонто та багатьох інших містах.

Вірста казав «Я – француз, але завжди залишався українцем».

Після проголошення незалежності України він не раз приїжджав на історичну батьківщину. Перша візитація відбулася у 1993-му. Тоді художник майже рік подорожував країною з музейним турне. У кожному музеї він малював декілька картин і залишав їх там на згадку.

Вірста активно підтримував українських художників. Запрошував їх до себе у Францію, де вони мали змогу жити і працювати на його віллі. Також спонсорував Вижницьку мистецьку школу.

…І У СВІТІ

Фрідріх Ніцше (1844–1900), німецький філософ, поет, професор класичної філології Базельського університету.

«Філософ неприємних істин», – як він сам себе називав. «Мода» на Ніцше з’явилась вже після смерті філософа. Ним «перехворіла» вся думаюча частина Європи: від більш-менш освічених обивателів до університетських професорів.

Його боготворили, він був кумиром молоді й його так само потім ненавиділи. Десятиліття у Радянському Союзі на його ім’я було накладено табу, а якщо й згадували цього німецького філософа, то обов’язково додавали ярлики: «реакційний», «проповідник волюнтаризму та ірраціоналізму», ну й, звісно, звинувачували у фашизмі.

Його твори існували лише у вигляді піратських копій на чорному ринку та у спецсховах.

І лише у 90-х рр. ХХ ст. роботи Ніцше знову з’явилися у бібліотеках і на книжкових полицях в Україні.

***

Ілля Ільф (Ілля Арнольдович Файнзільберг; 1897-1937), російський письменник-сатирик.

Чудові сатиричні книги «Дванадцять стільців» і «Золоте теля», написані у співавторстві з Євгеном Петровим, залишаються улюбленими й зараз, хоча нинішні реалії начебто зовсім інші, аніж наприкінці двадцятих років минулого століття, коли ці книги створювалися. Ілля Ільф помер сорокарічним у 1937 році – помер власною смертю, його не репресували; Євген Петров загинув в авіакатастрофі під час війни, в 1942 році.

***

Маріо П’юзо (1920-1999), американський письменник, критик і сценарист італійського походження.

Автор романів «Хрещений батько» (книжка стала чемпіоном серед англомовних бестселерів 70-х років), «Дурні помирають», «Сицилієць».