Запорізький історик Олег Власов поділився цікавим дослідженням імені нашого славного острова. Текст вже має резонансне обговорення у соцмережах.
За ілюстрацію наведена так звана «Восьма карта Європи», складена за даними географа ІІ ст. н. е. Клавдія Птолемея і видана фламандським картографом Герардом Меркатором у ХVI ст. На ній показані «Амадоцькі гори», які пов’язують з виходами Українського кристалічного щиту, що з них складаються Дніпрові пороги, а також місто Азагаріум у середній течії Бористена (Дніпра). Хоча Хортиця на карті не позначена, зрозуміло, що наші місця дійсно могли бути знайомі давнім грекам.
У 1780-ті роки, коли після знищення Січі Хортиця потрапила у власність Григорія Потьомкіна, сюди завітав балтійсько-німецький літератор, уродженець Риги, барон Лайон Пірс Бальтазар фон Кампенгаузен (1746-1807). Острів справив на нього сильне враження, про що можна судити з таких його слів: «Нижче останнього Дніпрового порогу лежить острів Хортиця. У перетині він має дев’ять верст і з трьох боків оточений гранітними скелями висотою в десять сажнів і більше, що надає йому мальовничого вигляду. Свою сучасну назву острів отримав від польського слова Chorty – собаки, бо цей народ тримав там багато мисливських собак. Давні ж греки називали його Кефалос Нісос».
Звісно, можна припустити, що свідчення барона – звичайна для тих романтичних часів історична містифікація, створена з метою потішити вельможного власника Хортиці, в канцелярії якого Кампенгаузен завідував іноземним листуванням. Та що, коли цей дивовижний факт отримано з невідомого нам автентичного джерела? – Тоді виникає кілька версій пояснення давнього топоніму (імені місця).
По-перше, скажемо, що дуже маленький Νήσος Κέφαλος (Нісос Кефалос), тобто, «острів Кефалос», є у Греції й тепер. Знаходиться він на заході країни, у затоці Іонічного моря. Також на острові Кос в Егейському морі стоїть містечко Кефалос. Саме слово «кефалос» у грецькій мові означає рибу-кефаль та пов’язане із такими сучасними та давніми грецькими словами, як «голова» (людини, тварини чи якогось об’єкту), «головний», «основний», «начальник», «вершина» (гори чи пагорбу), «край» (скелястого урвища). Отже, можливо, що Хортиця своєю давньогрецькою назвою зобов’язана потужним гранітним урвищам, які у північній частині острова місцями здіймаються на висоту до 20 метрів і більше. Назва могла означати й розташування острова на краю судноплавної ділянки Дніпра, перед його порогами. Коли ж «Кефалос» – це голова тварини, то цілком можливо – міфічного дракона, в образі якого уявляли порожистий Дніпро, що звивається, реве й шипить, викликаючи страх і захоплення. Були всі підстави надати острову назву «Кефалос» і в значенні «головний», «основний». Адже розташований на перетині річкового й суходільного шляхів, оточений водами священної ріки, найбільший Дніпровий острів був центром місцевого світу. У скіфську добу (ІІ пол. VII-IV ст. до н. е.) на Хортиці знаходилися місця переправ, кілька святилищ, курганних і ґрунтових могильників, дрібних неукріплених поселень, а на скелі Савутиній – городище, тобто центр адміністративний.
Знахідки імпортного грецького посуду свідчать про торговельні зв’язки місцевих скіфів з еллінами – мешканцями розташованих на берегах Дніпровсько-Бузького лиману міст-держав Бористена та Ольвії. Цілком імовірно, грецькі купці та колоністи відвідували Хортицю. Уражені її красою, вони могли створити новий міфологічний сюжет і якось пов’язати острів із прадідом славетного героя Одіссея – завзятим мисливцем Кефалом. Складаючи легенди про перебування своїх богів та героїв у Скіфії, прибульці та їхні нащадки пов’язували історію нової батьківщини з минулим усієї Еллади й обґрунтовували права на володіння колонізованими землями.
«Кефалос Нісос» – це типовий екзонім, тобто назва, що вживалася прийшлими еллінами, але не місцевим населенням. Тому, мабуть, коли у ІV ст. н. е. Ольвія, найближче античне місто, припинило своє існування і зв’язки еллінів з Нижнім Подніпров’ям надовго перервалися, їхня назва Хортиці була забута.
На фото:
Картина англійського художника Джона Стенхоупа «Кефал і Прокрида» (1872). Згідно давньогрецькому міфу, Прокрида, дружина Кефала (Кефалоса), вирішила прослідкувати за своїм не дуже вірним чоловіком і сховалася в кущах. Почувши шурхіт, Кефал прийняв Прокриду за дикого звіра, поцілив у неї і вбив…
Олег ВЛАСОВ
