Це фото прислала мені …подруга подруги моєї мами. Так, саме такий маємо ланцюжок знайомства. Насправді цей зв’язок ближчий, попри те, що ми не знали одна одну до великої війни. Ми новокаховчанки, що покинули рідне місто. Хтось раніше, а хтось – тікаючи від російської окупації.
Тому деякий час ми жили під одним дахом у Запоріжжі. А тепер мамина подруга у дітей під Києвом. А подруга подруги – в Ірландії, звідки я отримую від неї вітання та бажання – щоб ми були живі Божою ласкою, залишаючись в Україні.
Фото з підписом «В ірландській школі» мене зацікавило, тож Валентина Михайлівна мені пояснила: “Запросив на День бабусі наш хлопчик з Черкас. Він один із України в класі. Всі ірландські діти прийшли з своїми бабусями. А Ваня запросив мене – як бабусю з України”.
“Учні ходять до школи у формі. Кожна школа має свою”, – розповідає мені Валентина Михайлівна.
Тепло мені від цих слів. За Ваню тепло. За Валентину Михайлівну…
Вона вчителька, працювала в одній із новокаховських шкіл. Нині в окупованому місті, кажуть, відкрита лише одна школа.
Отримую з Ірландії ще й фото квітів біля готельчику, який став прихистком для декількох десятків жінок із України: з Одеси, Херсону, Донецьку, Харкова… Та й нашої рідної Нової Каховки.
Інеса АТАМАНЧУК
