З перших днів російської агресії проти України журналісти стали однією із пріоритетних цілей ворога. Їх переслідують, вбивають, незаконно утримують за гратами, піддають тортурам, фабрикують проти них кримінальні справи. І лише за те, що вони виконують свої професійні обов’язки, – говорять правду.
Під час заходу «Журналісти Важливі. Журналісти потрібні», який пройшов у Запоріжжі, було відзначено, що за верифікованими даними російські окупанти вбили щонайменше 86 журналістів. Серед них і двоє запоріжців – Олег Якунін та Олег Шемчук.
В Україні відкрито 92 кримінальних провадження щодо воєнних злочинів проти журналістів, які здійснюють обласні прокуратури, ще сім – Генеральна прокуратура. Але це лише верхівка айсбергу у порівнянні з реальною кількістю злочинів проти українських журналістів. Бо росія усіма засобами намагається приховати свою злочинну діяльність проти медійників, їх близьких, а також інших цивільних українців – особливо на тимчасово окупованих територіях.
У Мелітополі з самого початку окупації ворог відкрив справжнє полювання на журналістів. Керівниці одного з найавторитетніших місцевих ЗМІ (регіонального інформаційного агентства, пізніше релокованого до Запоріжжя) Світлані Залізецькій чудом вдалося вирватися із міста, де її вже розшукували задля арешту. Тоді окупанти захопили її батька, літню хвору людину. Вони тримали його в одному з підвалів та вимагали, щоб журналістка повернулася – в обмін на звільнення батька. На захист Світлани Залізецької та її родини піднялася Національна спілка журналістів України, колеги, громадськість, владні інституції. На щастя, батька вдалося звільнити. Але з часом російські нелюди захопили у полон колег Світлани.
– Як з’ясувалося, російські спецслужби ще задовго до повномасштабного вторгнення почали складати списки «ворогів», в яких були керівники ЗМІ та активні журналісти, – каже Світлана Залізецька. – Зробили на території області більше сотні сплячих телеграм-каналів, які після початку окупації відразу активували. А також у першу чергу захопили телебачення, редакції газет, заблокували сайти, у том числі наш. І почали викликати журналістів на так звані співбеседи, схиляючи до співпраці. Коли я залишала Мелітополь, то рекомендувала навіть тим журналістам, які вже не працювали, теж за можливості виїжджати. Тому що було очевидно: рано чи пізно за ними прийдуть…
Так і вийшло.
На початку травня 2023 року прийшли до ветеранки журналістики Ірини Левченко, яка вже була на пенсії, мала невиліковну хворобу і не займалася професійною діяльністю. Але це не завадило захопити її разом із чоловіком Олександром прямо на вулиці. Були свідки, які бачили, як їх оточили військові з автоматами, запхали в авто і кудись повезли. Що далі відбувалося з подружжям, майже невідомо. Нібито Олександру вдалося передати записку із місця ув’язнення. Він написав, що живе в нелюдських умовах, спить на бетонній підлозі, їжі майже немає. А ось про Ірину вже рік зовсім немає ніякої інформації. Усі намагання дізнатися, де вона перебуває, і чи взагалі жива, поки що були марними.
Також 20 серпня 2023 року був захоплений адміністратор телеграм-каналу «РІА-Мелітополь» Георгій Левченко. Близько двох місяців про його долю ніхто нічого не знав. А потім росіяни показали на своїх телеграм-каналах і на російському телебаченні ролік, в якому можна було побачити Георгія у в’язниці. На відео його допитував російський журналіст, який звинувачував Георгія у тероризмі.
– Лише у квітні цього року ми отримали від адвокатів підтвердження того, що Георгій Левченко дійсно перебуває у російській в’язниці, – каже Світлана. – Його офіційно звинувачують за статтею 205 ч. 2 КК РФ («тероризм»). Тобто з журналіста, який просто сумлінно виконував свою роботу, зробили терориста, що загрожує йому ув’язненням від 12 до 20 років.
У серпні 2023-го викрали ще одну журналістку «РІА-Мелітополь» – Анастасію Глуховську. Де вона, досі не відомо. На чисельні запити матері журналістки до окупаційної влади, отримано лише одну відповідь, від ФСБ росії. У листі сказано, що таку громадянку взагалі не затримували. Хоча в той же час по російським телеграм-каналам і ТБ крутять відеоролік, в якому російські військові в масках і з автоматами спочатку заходять у квартиру Анастасії Глуховської, проводять обшук, потім надягають на неї кайданки, виводять з дому та вивозять на джипі у невідомому напрямку. З того часу її більше ніхто не бачив.
– Нещодавно я розповіла Координаційному комітету з реалізації кампанії Ради Європи, спрямованому на безпеку журналістів в умовах воєнного стану, про біду, яка трапилася за моїми колегами, – зазначає Світлана Залізецька. – Після цієї доповіді координаторка програм комітету захисту журналістів у Європі та Центральній Азії Гульноза Саїд особисто публічно звернулася до росії з вимогою звільнити мелітопольских журналістів і всіх українських цивільних, насильно і незаконно позбавлених волі. Але поки що реакції немає.
Фахівець служби з пошуку та звільнення викрадених мешканців Мелітополя та Мелітопольського району Наталія Прийма зазначає, що ними на сьогодні офіційно зафіксовано 341 випадок зникнення за особливих обставин цивільних мелітопольців (хоча насправді їх набагато більше).
Відомо, що з них 136 знаходяться у містах несвободи, про 59 зовсім немає інформації, бо росія не визнає, що примусово утримує цих людей.
За словами адвокатки та голови правління ГПО «Егіда-Запоріжжя» Антоніни Шостак, тема пошуку та звільнення цивільних осіб, які насильно позбавлені росією свободи, дуже складна.
Окупанти розуміють: якщо вони визнають, що затримали цивільного, тим паче журналіста, то тим самим зафіксують власні злочини та порушення усіх міжнародних норм. У тому числі Женевської конвенції. І тоді доведеться відповідати. Тому лише зрідка – завдяки розголосу та публікаціям у пресі, вдається отримати позитивні результати.
Представник Уповноваженого Верховної ради України з питань прав людини в Запорізькій області Михайло Волков наголосив, що в Україні варифіковано в різний спосіб приблизно 1700 цивільних полонених. З них вдалося повернути лише 147. А за неофіційними даними, росія утримує у містах несвободи (лише на території тимчасово окупованої частини Запорізької області відомо про 38 таких місць) близько 28 тисяч цивільних громадян України – журналістів, представників місцевого самоврядування, громадських активістів тощо. Повернути їх у ході обміну віськовополоненими неможливо. Бо вони цивільні і взагалі на мають права бути затриманими. У цьому й головна проблема.
Михайло Волков зауважив, що з ініціативи Уповноваженого ВРУ з прав людини створена у складі Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими окрема Робоча група зі звільнення незаконно утримуваних РФ цивільних осіб. І вже напрацьована Дорожна карта щодо захисту прав цивільних осіб, незаконно позбавлених росіянами волі, та їх родин.
Антоніна Шостак наголосила, що наразі навіть є складнощі із отриманням статусу цивільної особи, насильно позбавленої свободи, – для тих, хто повернувся з полону, або для родин, які намагаються повернути своїх близьких. А цей статус дуже важливий. Він передбачає фінансову підтримку (100 тисяч одноразової допомоги та стільки ж за кожен рік неволі), безкоштовну реабілітаційну, медичну, психологічну допомогу тощо.
І взагалі, вбачає адвокатка, треба тему звільнення цивільних підіймати частіше і більш голосно. Бо саме завдяки публікаціям у пресі та соцмережах вдалося повернути з місць несвободи більшість цивільних, у тому числі журналістів. І це надає надію…
Є такі приклади й на Запоріжжі.
Так, у тимчасово окупованому Бердянську окупанти схопили та кинули «на підвал» колишнього нашого спецкора – журналіста газети «МИГ» Миколу Тішакова. Як розповіла голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталія Кузьменко, за гратами Микола переніс інфаркт, але окупантам було байдуже. І лише завдяки підтримці запорізьких колег та розголосу, піднятому у ЗМІ, журналіста відпустили.
Наприкінці березня 2022 року у тимчасово окупованій Розівці Запорізької області російські військові арештували журналістку та волонтерку Ірину Дубченко. Але завдяки розголосу, який підняли у пресі на захист журналістки, а також завдяки тому, що її незаконне затримання окупантами було офіційно зафіксовано запорізькою обласною владою, полонянку вдалося визволити. І вже 11 квітня 2022-го Ірина Дубченко була у безпечному місці.
Зверніть увагу! Будь-який мешканець Запоріжжя може зафіксувати факт зникнення людини за телефоном «гарячої лінії» ЗОВА: 0-800-503-508. Ця інформація буде офіційно зафіксована, а також передана до Національного інформаційного бюро.
Світлана ШКАРУПА,
Фото авторки та з відкритих джерел
