Наш колега, журналіст та краєзнавець Микола Єременко нині перебуває у вимушеній еміграції, покинувши рідні окуповані росіянами місця. Та пише про життя у Бельгії, підтримуючи діяльність української громади у цій гостинній країні. Сьогодні ми знайомимо читачів з його спостереженнями і роздумами.Вимушені українські переселенці – це теж Україна
Щоб там не говорили, але вісім мільйонів українців, які, рятуючись від війни, змушені були просити тимчасового прихистку за кордоном – це дуже значна частина нашого народу. До того ж дуже важлива його частина, тому що це переважно жінки з дітьми – майбутнє України, та люди похилого віку – його досвід, традиції та історія. Вимушені українські переселенці та емігранти живуть, марять Україною та допомагають їй у цей вирішальний для країни час.
Ми вже неодноразово писали про постійну роботу української громади бельгійського міста Мехелен, направлену на допомогу Україні та її героїчним Збройним силам. Це виготовлення окопних свічок, ремонт маскувальних сіток, збір продуктів, взуття, одягу, грошові донати, збір коштів під час проведення українцями культурно-мистецьких заходів, спортивних змагань, зустрічей із відомими волонтерами. Сьогодні зупинимося ще на одному напрямку інформаційно-агітаційної роботи з просування України у світі – гастрономічному фронті. Народна кухня – це така ж культурна спадщина українського народу, як мова, література та мистецтво.
Соціальний проєкт, талант Сеппе Нобельса та руки українок
Як відомо, у першому півріччі 2024 року Бельгія головує в Європі, а столицею головування обрано бельгійське місто Мехелен. Проєкт із соціального працевлаштування є частиною фестивалю Construct Europe, який відзначає головування Бельгії в Європі різними видами заходів у місті Мехелен. Мер міста Барт Сомерс (Open Vld) і Крістоф Кальво, голова Mechelen Feest, стали хрещеними батьками цього проєкту.
З січня 2024 року Сeппe Нобельс, соціальний підприємець, найкращий фламандський ресторатор і шеф-кухар, розробив програму гастрономічного навчання з новими мешканцями Мехелена та новими європейцями. Основна увага приділяється кулінарному обміну, соціальній зайнятості та багатству органічного сільського господарства Мехелена, чудовій логістиці та бургундським традиціям цього міста. Сеппе працює з біженцями, щоб перетворити їхній кулінарний досвід в нові кулінарні чи гастрономічні витвори з європейськими кухонними техніками та переважно фламандськими інгредієнтами. Це не просто ресторан, а загальний досвід у мистецькому та кулінарному контексті, з великим соціальним серцем, де мистецтво та їжа працюють разом для сталого майбутнього.
Для цього проєкту місто надало на рік приміщення в центрі міста, в будівлі колишньої церкви, після чого його відремонтують та переобладнають під лікарню.
Ресторан української кухні: борщ, вареники у авторському виконанні
Вже 6 січня українки презентували бельгійцям свій перший борщ.
Графік роботи тимчасового ресторану такий: середа, четвер, п’ятниця, субота. У суботу приймають 120 відвідувачів, а решту днів – по 80. Вартість вечері – 100 євро, відбою від відвідувачів немає, черга розписана вже по жовтень включно. Особливістю вечері є те, що вона проходить у декількох залах по черзі.
При вході до першого залу нас зустрічає фото на весь зріст шеф-кухаря залу Юлії Чен, яка після того, як її представляє пан Сеппе, нідерландською мовою розповідає про вареники.
Перший зал прикрашений фотографіями відомого українського митця, художника, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Нікіти Кадана, які розповідають про війну в Україні, та українського фотографа монументального мистецтва Євгена Нікіфорова, який створив «червону книгу» мозаїк України. Найбільшою популярністю серед відвідувачів користується картина «Путін х…о», біля якої фотографуються та дізнаються її історію.
Сеппе Нобельс розповідає відвідувачам про вареники, про те, що українки, які презентують їх, дуже креативні. Клієнтів пригощають однією з брендових страв української кухні та частиною українського фольклору – варениками. Вареники – це рідні брати галушок, але на відміну від них, начинка вареників є різноманітнішою: і сир, і овочі, і ягоди.
Страва має назву «Вареники – покоління смаку». Шеф-кухар Юлія Чен (народилася у селі Успенівка Бердянського району Запорізької області, та у 2022 році виїхала із дітьми до Бельгії) та її донька Єсенія присвячують його всім українським чоловікам, які сьогодні на фронті. До речі, брат чоловіка Юлі теж захищає Україну. А Нікіта Кадан на прохання пані Юлії, яка є волонтером та допомагає ЗСУ, продавши одну зі своїх робіт, надав 370 євро на придбання тепловізора.
Наповнення порції страви: два вареники з картоплею та грибами, гарбузове пюре, ложка сметани; все це прикрашається кропом, чорнобривцями, шпинатом, чипсами з топінамбура, заправляється кетчупом, перцем чилі, олією та сіллю. Зі спиртного подається фужер шампанського. Весь час у залі звучить українська музика.
На переході до наступного залу гості хвилиною мовчання вшановують пам’ять дітей, які загинули під час природних катаклізмів та збройних конфліктів.
Потім клієнти переходять до другого залу, де їм подають борщ Валентина Янковська та Наталія Каленська з міста Вовчанська, що на Харківщині, а готує його Алла Ястребова з Кривого Рогу.
Сеппе Нобельс презентує український борщ: «Це класичний український суп, перероблений із типовими мехеленськими інгредієнтами, такими, як сальциф або зерно гірчиці. Я вчу українок контактувати з нашими інгредієнтами, але це страва їхніх близьких, один із яких уже загинув на фронті. Тож те, що тут готують і подають, це не просто їжа, а їжа для душі. Вона йде з глибини душі».
Борщ є основною першою стравою української кулінарії, входить до 20-ти найсмачніших супів світу. Ця страва – символ української кухні – перша і єдина, культуру приготування якої внесено до Списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО в липні 2022 року.
Борщ, яким пригощають українки, має назву «Український борщ – Некерський буряковий суп» і девіз: «Суп, який обіймає вас із любов’ю та теплотою життя».
У нашому випадку клієнтам подають два варіанта червоного борщу: з курятиною або пісний, інгредієнтами якого є мехеленський буряк, морква із Хомбека, томат, сметана, чорнобривці, цибуля, капуста, бульба та інші інгредієнти. Клієнти отримують миску борщу, сідають на сходинки та дивляться документальний фільм про війну в Україні. На цьому українська частина вечері закінчується.
Страви вуличної їжі створюють діалог та емпатію
У третьому залі шеф-кухар, індієць за походженням, Сандіб Пател, портрет якого в повний зріст експонується в залі, пропонує одну зі страв вуличної їжі його батьківщини під девізом: «Страви вуличної їжі створюють діалог, емпатію, солідарність у суспільстві».
Нарізають три кружки сирого гриба шампіньйона, зверху покривають натертим цукіні, додають натерту моркву, корінці, приправи (все сире). Крім того, подається ще одна страва, інгредієнтами якої є цибуля, м’ясо краба, огірок, капуста – і все це смажать.
У четвертому залі головний шеф-кухар Фаік пригощає стравою їхньої матері – «Самуса». Інгредієнти – єрусалимський смажений артишок, соус із селери, пастернак, смажений на грилі, тушковані боби, капуста, петрушка, лимонна підлива й соус із чебрецем, бульба, тісто.
На десерт пан Фаік пропонує гостям страву під назвою «Здорові солодкі спогади з нашого дитинства». Інгредієнти – три дольки мандарину, лісові горіхи, фініки, морква, товчене печиво, натертий лайм, білий шоколад, ложка цукрової пудри – і все підсмажують. Значну роботу з приготування десерту проводить учасник проекту Денис Чен.
На завершення чай чи кава, печиво, хлібний батон, сир та солоне масло.
Уся вечеря для однієї групи триває приблизно годину, потім іде наступна і так далі. В останньому великому залі відвідувачі за бажанням можуть спілкуватися до 23.30 вечора.
Окрім кулінарного досвіду, у першій половині дня також відкрито перший безкоштовний гастрономічний ресторан для безхатченків та малозабезпечених. Сеппе Нобельс говорить: «Інакше це приміщення було б порожнім у першій половині дня, тому я хочу безкоштовно запропонувати здорове вегетаріанське меню, гідне Мішлена, для людей, які зазвичай не можуть собі це дозволити. Кожного дня є місце для тридцяти відвідувачів». Відвідувачі дуже задоволені.
Тож, поки наші хлопці захищають Україну вдома, українські жінки роблять усе можливе тут, щоб прискорити час перемоги. Просуваючи українську гастрономію за кордоном, вони мають за мету нагадати українцям смак дому, а бельгійців познайомити з неповторною українською кулінарією – традиційною і дуже смачною! А ще нагадати їм, що Україна є! Вона відчайдушно захищається, але конче потребує їхньої допомоги.
Наші жінки сьогодні є амбасадорами української кухні й України у світі.
Все буде Україна! Обов’язково переможемо!
За матеріалами Миколи ЄРЕМЕНКА підготувала Інеса АТАМАНЧУК [Запоріжжя, Україна – Мехелен, Бельгія]
