На Запоріжжі учетверте побувала ірландська письменниця, поетка, драматургиня, лауреатка низки міжнародних нагород Розмері Дженкінсон. Вона зустрілася з волонтерами, медійниками, освітянами та громадськими діячами Запоріжжя, Мирівської громади і Марганцю.
Нагадаємо, що вперше до Запоріжжя пані Розмері приїхала у вересні 2023 року. Тоді «МИГ» за підтримки очільниці «Радіо на дотик» Ольги Вакало та національного координатора Унії балтійських міст Олексія Стояновського допоміг гості поспілкуватися з мешканцями прифронтових теренів Запорожжя у широкому сенсі. Бо пан Олексій, який узяв на себе функції гіда і перекладача, показав пані Розмері не тільки місця прильотів у нашому місті, а й познайомив її з громадськими активістами Мирівської громади, що на Нікопольщині. А ці землі завжди були історичним Запорожжям.
Відтоді наша дружба міцнішає, а Розмері Дженкінсон не втрачає цікавості до України, яка бореться з російською навалою. Цього разу пані Розмері, приїхавши до Києва, хотіла побувати у Сумах та в Чернігові, але безпекова ситуація не дозволила їй цього зробити.
Натомість письменниця на один день завітала до Одеси, яку також ворог майже безперервно атакує дронами та ракетами. І побачила чудове південне місто, де мешканці працюють, борються, тримаються, шанують своїх героїв, і водночас безтурботно купаються у морі.
“Я думала, що усе море в мінах, тому не взяла із собою купальник, – посміхається панів Розмері. – А виявилося, що є безпечні міські пляжі, ділянки моря огороджені і постійно перевіряються рятувальниками”.
Так співпало, що у ніч, коли письменниця їхала до Одеси із Києва потягом, відбулася масована комбінована ворожа атака на Україну. “Мені безмежно пощастило, бо я цілу ніч міцно спала на полиці вагону й відчувала себе у цілковитій безпеці. Хоча тепер знаю, що залізниця так само може бути вражена, як і інші об’єкти”.
Пані Розмері пощастило і у Запоріжжі. Бо дві проведені в нашому місті ночі були порівняно тихими. Хоча наша гостя чула віддалені звуки стрілянини, а в якийсь момент начебто почула і виск дрону.
“На щастя, я мала персональну атаку від… звичайного комара”, – посміхається пані Розмері. І зізнається, що почувається трохи винною, бо не змогла до кінця відчути те, що майже щоночі переживаємо ми.
У Мирівській громаді Розмері Дженкінсон дуже засмутилася від звістки, що у Вищетарасівці, яку вона відвідувала позаминулого разу, ворожою бомбою зруйновано школу. Це велика втрата для громади. Проте в Настасівському ліцеї облаштовано укриття, діти навчаються у змішаному форматі, і під час візиту пані Розмері ліцей був наповнений галасом дітлахів, які щойно вибігли на перерву. “Школа жива! Це дуже тішить!” – сказала пані Розмері.
Розмері Дженкінсон зустрілася з журналістами видання РІА-Південь, які розповіли їй, що робиться на тимчасово окупованій Мелітопольщині. А також поспілкувалася безпосередньо з людьми, які пережили жахи російської окупації, дивом змогли врятуватися, але досі несуть в душі травму.
Письменниця глибоко вражена тим, що почула. І коли її запитали, що українці можуть зробити, аби нас краще розуміли у світі, Розмері Дженкінсон відповіла, що, на її думку, потрібно більше оприлюднювати фото- та відео фіксацій злочинів росіян проти українського цивільного населення. І навела приклад, що світ більше переймається стражданнями голодних дітей у Газі, ніж убивствами і гвалтуваннями в Україні. Так працює пропаганда. Люди не пам’ятають, а, частіше, й не знають історію конфлікту, хто на кого напав і несе відповідальність. Вони реагують лише на миттєву картинку. Чим політичні злочинці і користуються…
Як завжди, пані Розмері цікавилася думкою запорізьких журналістів та активістів про поточний момент в Україні, зокрема, перспективи встановлення миру з урахуванням ініціатив американського президента Дональда Трампа.
Я особисто не мала відповіді на це питання. Пані Розмері здивовано посміхнулася: “Хіба у вас немає ніяких сподівань чи фантазій?» (у минулі рази я користувалася цими словами замість слова «плани», які у прифронтовому регіоні неможливо будувати). Тож довелося уточнити: фантазія, а краще сказати, палке бажання побачити військову, економічну й політичну руйнацію держави російської, зрозуміло, є. Просто ситуація станом на зараз досить далека від здійснення цієї фантазії.
Проте ми не втомлюємося доводити нашим іноземним партнерам і друзям, що іншого виходу, як надати українцям зброю і кардинально посилити санкції проти росії, у цивілізованого світу немає. Бо задовольняти загабанки російського фюрера для нас неприйнятно. І не можна надавати час для зміцнення путінської держави.
Розмері Дженкінсон зраділа примірникам наших спецвипусків “Єдність – запорука безпеки та розбудови”, побажала журналістам, читачам “МИГа” й усім запоріжцям і новим мешканцям міста сил, витримки і благополуччя. А ми чекаємо на її статті і книги, де завжди відбиваються враження від поїздок до України.
Дякуємо ірландській гості за підтримку!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та Олексія Стояновського
