Коли дощить, за долю розписів Іллінської церкви, зроблених більш ніж 110 років тому, мені болить… Розповім, чому.
Авторство сьогоднішнього іменинника було встановлено дослідженням, яке тривало декілька років. Робота в Запорізькому обласному архіві, у київських архівах дала можливість впевнено поєднати ім’я Володимира Дмитровича Соніна (15.06.1852– 1942) із церквою в ім’я пророка Іллі у селі Тернівці нинішньої Запорізької області.
Працював Володимир Сонін і у Володимирському соборі, разом із іншими випускниками Київської рисувальної школи Миколи Мурашка та й художниками, роботи яких зберегли авторство: Віктор Васнєцов, Михайло Нестєров, Павло Свєдомський, Вільгельм Котарбинський… Товаришував з цими майстрами, мав на згадку фото із Нестеровим та картину в подарунок від Миколи Врубеля…
Ось які спогади інтер’єру житла Володимира Соніна наводить онук, архітектор Борис Жежерін (1912-2006): “…От входа, направо, на внутренней стене были развешаны копии гравюр Дюрера, картины Васнецова «Аленушка», Левитана «Золотая осень», Куинджи «Березовая роща», Коровина, Нестерова и др. Оригиналы Михаила Александровича Врубеля, подаренные им дедушке во время его работы во Владимирском Соборе и Кирилловской церкви. Эскизы «Головы Демона», «Архангела Гавриила» – «Сошествие св. Духа» и огромное количество иконописных работ старинного русского письма с Георгиями Победоносцами и отроками Варфоломеями, св. Борисом и Глебом и др., здесь же у стены стояло сияющее черным лаком пианино, на котором стояли бронзовые статуэтки – копии скульптур «Нестор летописец» и «Ермак» Антокольского. В левом углу мастерской среди олеандров, фикусов и цветов под огромной пальмой светилась белоснежная копия Венеры Милосской, отсутствие рук у которой вызывало у меня недоумение. Но самым привлекательным для меня были дедушкины мольберты; на них возникало то чудо, которое завораживало меня и заставляло безмолвно, часами сидя под столом, созерцать как из-под его рук разноцветными мазками нехотя оживает полотно и появляются на нем какие-то фигуры в роскошных одеждах – темно-зеленых, пунцовых, синих и жито-золотых…”
Цей досвід і спрацював під час роботи у Тернівці, куди, щоб оздобити розписами церкву, збудовану Василем Протопоповим у 1904-му, запросив художника у 1910-ті новий власник, Петро Головачов.
І Володимир Сонін створив пам’ятку своєму модерному часу – церкву, яку розписав сам. Таку гарну, що діти покоління української Незалежності, коли розписи, забілені на десятиліття радянськими поборниками релігійного мистецтва, були відкриті, казали – у нас є свій Володимирський собор. Тільки маленький…
Чому ж мені болить за розписи Іллінської церкви? Бо не достукатися до нинішнього власника. Відновлений купол зробили, використавши бетон. Від нього накопичується волога, і тече, тече по розписам вода, як сльози, та з’їдає безцінні роботи пліснява, як байдужість.
Втрачений купол [повалили, стягнувши трактором у 1930-ті] мав такий розпис: це Голгофський хрест. Ескіз зберігається у фондах заповідника «Києво-Печерська Лавра»,
Про Володимира Соніна написано декілька матеріалів, надрукованих у збірках наукових конференцій заповідника «Києво-Печерська Лавра», у виданні «Музейний вісник» Запорізького краєзнавчого музею.
Декілька матеріалів доступні на сторінках та на сайті «МИГу».
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
