Цьогоріч відзначаємо 130-ту річницю з Дня народження Василя Вишиваного – Вільгельма Габсбурга, нащадка королівської династії Габсбургів, ерцгерцога, якого вважали претендентом на гетьманську булаву, політика, дипломата, поета, полковника Легіону Українських Січових Стрільців та Армії УНР.
Яким був австрійський Ерцерцоґ (Архікнязь) і полковник Леґіону Українських Січових Стрільців; «блудний син» для своїх кровних батьків і велика надія для поневолених українців; послідовний борець за звільнення українського народу з-під ярма двох найбільших імперій – Австро-Угорської і Російської?
Про цю історичну постать ми не чули жодного слова у радянській школі. Та й у Запоріжжі, де Василь Вишиваний крокував бруківкою старого міста, приймав парад на нинішньому Майдані Волі, бував на Хортиці, зачарований був красою Дніпра та Вовчого гирла, це ім’я невідоме загалу, тим більш, – понівеченому нинішньою війною. Та … і австрійського ерцгерцога привела до Запорізького краю війна, більш ніж сто років тому.
І війна нинішня активізувала роботу з вивчення часів Визвольних змагань, і перші книжки та інтернет-ресурси наповнилися подіями тих часів у часи президентів, які опікувалися українською ідентичністю та історією.
У перевиданих у 2014 році спогадах сотника Армії УНР Бориса Монкевича «Похід Болбочана на Крим» з подивом знайшла фотографії нашого міста.
Василь Вишиваний і сам залишив мемуари, особливу увагу приділивши подіям на півдні України з весни 1918 року. Тоді Василь Вишиваний очолив групу австрійської армії, у складі якої перебував патронований ним Леґіон Українських Січових Стрільців, що від самого свого виникнення (1914) боровся за державність українського народу.
Дислокуючись у районі міста Запорожжя (Олександрівська), на Єлисаветградщині й Херсонщині, Українські Січові Стрільці діяли всупереч наказам німецького й австрійського військового командування. Вони перешкоджали грабіжницьким «реквізиціям» та каральним операціям проти українського селянства, звільняли ув’язнених, допомагали місцевому населенню в господарських справах, організовували «Просвіти», народні школи, курси українознавства, роздавали книжки і ліки, влаштовували вистави, вечори з українськими піснями й танцями, спортивні змагання тощо…” – Мемуари Вільгельма фон Габсбурґа, полковника УСС , зібрані та підготовлені запорізьким істориком Юрієм Щуром.
“З усіх місцевостей давнього Запорожжя найбільше вражіння робила на мене околиця Вовчого Горла, особливо вечером, як заходило сонце. Я їздив туди дуже часто, не раз день по дневі. Один вечір перебув я там з покійним полковником Дмитром Вітовським…
Теріторія давнього Запорожжя має несподівано свідоме українське населення. Я говорив з селянами, особливо в околицях Царицинського Кута, і переконався, що традіція українського козацтва там дуже жива. В усім пробивається у них та старина. Багато [хто] оповідає, що його дід чи прадід був на Січі. Кожний гордиться цим, що він з вольного козацького роду”, – писав Василь Вишиваний.
Єдиною хибою Українців вважав їхню «надмірну добродушність». Та, мабуть, і сам сприйняв цю гарну та небезпечну часом рису.
***
Василь Вишиваний – одна з найнеординарніших і найромантичніших постатей українського національного Відродження. Ім’я «Василь Вишиваний» Вільгельм фон Габсбург, наймолодша дитина австрійських архікнязів Габсбургів-Лотаринзьких, обрав собі сам.
Заради України він пішов з батьківської домівки, розірвав зв’язки з родиною, аристократичними колами Європи, віддав свої молоді роки, високе становище, титули, багатства, своє життя.
Мати Вільгельма, Марія-Тереза Тосканська архікнягиня, була італійкою, в родині спілкувалися італійською мовою. Завдяки батьку Карлу-Стефану діти навчилися німецької.
Вдома Вільгельм, його брати та сестри вивчає з приватними вчителями французьку і англійську.
Батько Вільгельма, Карл-Стефан – адмірал австрійського флоту, протягом шести років, починаючи з десятилітнього, бере його юнгою на корабель під час морських подорожей до країн Європи, Африки, Азії, Латинської Америки.
В родинному маєтку в містечку Живець у тодішній австрійській частині Сілезії (теперішня Польща) Вільгельм знайомиться з польською культурою і мовою, яку вивчає завдяки спілкуванню з польською шляхтою в замку батька.
Українську культуру вподобав під час перебування в Живці. З власної ініціативи Вільгельм понад місяць подорожує Гуцульщиною. В часі подорожі Карпатськими горами проживає в сільських хатах, вивчає мову та пісні, традиції та обряди.
Після закінчення Віденського реального училища навчається в військовій академії. Мешкає в загальній кімнаті з усіма курсантами. Факультативно вивчає українську. Захоплюється творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки.
У чині другого лейтенанта Вільгельм подає прохання і отримує командування над ротою у складі переважно українського полку. Просить солдатів звертатися до нього на українське ім’я «Василь». Зі своїми вояками розмовляє українською. Під формою офіцера носить українську вишиванку.
Роздає своїм солдатам жовто-блакитні стрічки, які одягалися як відзнака на уніформу.
Разом з бойовими побратимами-українцями бере участь в боях за звільнення Галичини від московитської окупації. За проявлену мужність та військову звитягу на полях боїв отримує декілька орденів Австро-Угорщини.
За законами Австро-Угорщини кожний член імператорської сім’ї по досягненню 21-літнього віку автоматично стає членом сенату. Вільгельм Габсбург в 1916 році стає членом парламенту і щонайперше розпочинає співпрацю з українськими депутатами, особливо з майбутнім президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем.
Після зустрічі в 1917 році з митрополитом Андреєм Шептицьким Вільгельм займається перетворенням імперії на федерацію. Бере участь у перемовинах при укладенні Мирного договору у Брест-Литовському. Його стараннями Австро-Угорщина стає однією з перших держав у світі, яка визнає Незалежність УНР.
Казимир Гужковський, Андрей Шептицький, Вільгельм фон Габсбурґ – Кадлубиськ, зима 1917-1918
За Берестейським мирним договором австро-угорські війська були передислоковані в Україну, серед них і загони Січових Стрільців. На весні 1918 року Вільгельма Габсбурга призначено командиром австрійської ”Групи Архікнязя Вільгельма”, до якої входив курінь УСС.
Через зростання популярності Вільгельма серед українців гетьман Павло Скоропадський домагається його відкликання до Відня.
На спроби ліквідувати УСС, молодий архікнязь відстоює цей український підрозділ і по поверненню в Україну знову його очолює.
В 1918 році на зустрічі з генералами Болбочаном, Гнатівим та Петрівим відмовляє в участі в заколоті проти Скоропадського і, після його повалення, очолити український уряд.
Після повалення гетьманату Скоропадського в грудні 1918 року Вільгельм Габсбург-Вишиваний починає співпрацювати з урядом Директорії.
Отримує звання полковника УНР і призначення головою відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального Штабу УНР. Переїжджає до Кам’янця-Подільського, де в той було час розташоване керівництво Директорії.
Не знаходить порозуміння з Симоном Петлюрою. Після укладеної Петлюрою в квітні 1920 року Варшавської угоди з Польщею, за якою визнавалась приналежність західноукраїнських земель, і зокрема Галичини, до Польщі, на знак протесту подає у відставку і виїжджає до Чехословаччини.
У березні 1921 року, після перенесеного тифу публікує антипольську статтю з критикою, укладеної Петлюрою Варшавської угоди, яку публічно осуджує його батько Карл-Стефан (фактично зрікається свого сина).
Бойові дії, громадське і політичне життя завадили Вільгельмові створити сім’ю з видатною українською співачкою Іванкою Шмеріковською, яка була першим його коханням.
Під час Другої Світової війни відмовляє у співпраці нацистам і перебуває під наглядом гестапо. Співпрацює з антифашистським підпіллям та англійською розвідкою.
Після війни в англійській зоні окупованої Австрії, Вільгельм Габсбург налагоджує контакти з представниками ОУН та УПА. Для підтримки визвольної боротьби УПА через капітана французької розвідки Пелесьє встановлює зв’язок з Шарлем де Голлем.
Готовність французького уряду допомогти українським повстанцям зброєю спонукає совецьких чекістів спланувати викрадення та арешт Вільгельма.
Тим часом Вільгельм одружується, засновує лакофарбний завод у Відні. В сім’ї народжується первісток – син Франц.
***
26 серпня 1947 Вільгельм виходить з дому у Відні й пропадає назавжди. Дружина вирішує, що він її зрадив і виїжджає з Австрії.
На насправді Вільгельма Габсбурга (хто ж дозволив таке у Відні, в Європі???) – його заарештовує радянська секретна служба СМЕРШ. Згодом Вільгельма Габсбурга перевели до Лук’янівської в’язниці Києва, інкримінувавши шпигунську діяльність із західними державами, союзниками СРСР по антигітлерівській коаліції, та звинувачували в зв’язках з ОУН.
Допитували його російською, він відповідав українською.
Не видав жодного прізвища побратимів та соратникіа.
Засуджений до довічного ув’язнення.
Вирок залишився невиконаний…
18 серпня 1948 року життя Василя Вишиваного – ерц-герцога Вільгельма фон Габсбурга обірвалося, не витримало і зупинилося серце.
Його таємно поховали біля огорожі Лук’янівської тюрми.
Відомості про конкретне місце поховання відсутні.
Вирок – 25 років таборів. 18 серпня 1948-го Вільгельм Габсбурґ помер у в’язничній лікарні. Похований імовірно на Лук’янівському цвинтарі.
***
Згадаймо Василя Вишиваного, йдучи майданом Волі, свідком давнини та сучасної трагедії війни.
За матеріалами Ukrainian Diaspora of Chicago & Illinois та porokhivnytsya.com.ua/
