Насамперед – за синицями: щодня ми підгодовуємо соняшниковими ядерцями цих крихітних птахів із величезною, щедрою душею, сповненою любові. Власне, синиця – це і є любов.
Ну, а в холодні дні, як буває пізньої осені з ранку, до нас під віконце, де стежить за синицяминаша кішка, прилітає сяючий птах – сойка. І, поки вона пригощається, синиці спостерігають за нею з сусідньої липи, у якої навіть листя ще не все жовте.
Якоїсь миті з боку проспекту доноситься гучний звук. Від нього зляканими бризками у різні боки розлітаються з липи синиці. Тільки сойка не розлітається: нерви у неї міцні. Вона лише насторожено голову у бік звуку повертає.
А потім хтось із синиць подає голос: хлопці, це не ракета, не бійтеся!
І крихітні хлопці з крихітними крильцями повертаються ближче до віконця з кішкою та частуванням.
Там, де гучний звук пролунав, будівельники відновлюють багатоповерхівку, розірвану вибухом під час торішньої ракетної атаки рашистів на Запоріжжя.
Війна та мир в одному кадрі.
Володимир ШАК