Напередодні Дня Незалежності голова Запорізької обласної організації НСЖУ Наталія Кузьменко та журналіст газети «МІГ» Світлана Шкарупа побували з дружнім візитом на Волині.
Наше знайомство з чудовим Поліським краєм розпочалося з його візитівки – унікальної споруди ХІV ст., пам’ятки архітектури та історії національного значення – Замку Любарта.
Ця древня споруда настільки популярна в країні, що в’їзна вежа замку зображена на двохсот гривневій купюрі. Серед безлічі історичних артефактів нашу увагу привернув експонат з історії типографського друку – старовинний лінотип – прапращур тих машин, які журналістам доводилось ще бачити у 90-х роках минулого сторіччя. Часу для більш детальної екскурсії було замало, бо ми поспішали до редакції однієї з популярних регіональних газет «Вісник+К».
В гостях у волинських журналістів
Очолює видання заслужений журналіст України Євген Хотимчук, який свого часу (1996 – 2003 рр.) був головою Волинської обласної організації НСЖУ. До цього десять років працював в обласній газеті «Радянська Волинь». У пошуках цікавих матеріалів об’їздив автобусами, машинами і навіть літаками-кукурузниками усю Волинь, написав сотні розповідей про простих колгоспників, відомих людей області.
У 1996 році Євген заснував газету «Вісник+К», згодом став її шеф-редактором, а керівницьку естафету передав старшому синові. За ці роки невгамовний Хотимчук-батько створив видавництво «Вісника+К», серію «Бібліотечка «Вісника+К», де друкувалися твори волинських журналістів та письменників. З 2002 року виходить газета «Програма-Панорама», з 2012 року — журнал «Люди і долі», з 2019-го — газета «Між нами бабами», з 2020-го — газета «Від села до села». До війни всі ці видання мали високі тиражі, сьогодні показники, звісно, зменшились, але ще достатньо високі – 30 тисяч екземплярів: постійні передплатники продовжують з захопленням читати історії життя земляків та волинські новини.
Журналіст, видавець, меценат, ініціатор та виконавець багатьох благодійних проектів Євген Хотимчук – це й письменник. У його творчому доробку 14 книг – романи «Суд», «Іду до тебе», «Калиновий щем», «Лід на пательні», повісті «Спокута», «Байструк», «Коли дуби плачуть», «Прощання», «Таля», «Недоля», оповідання, новели, публіцистичні роздуми «Слово гаряче та щире». Багато творів автор присвятив своїй матері — Афанасії Іовні Хотимчук, адже своїми успіхами завдячує саме їй.
Євген Хотимчук товаришував з багатьма запорізькими журналістами – Анатолієм Півненко, Маєю Мурзіною, навчався разом з Володимиром Дупаком, про них він говорить як о справжніх професіоналах, які прославлені на всю Україну і мають значний авторитет в вітчизняній журналістиці.
Приємно було познайомитися і з журналістським колективом, всі вони – учні Євгена Яковича, саме у нього вони навчилися писати актуальні матеріали доступною мовою, зрозумілою для своїх читачів. А саме це, вважає шеф-редактор, – і є запорука популярності всіх видань. Після гостинного прийому у «Віснику» на нас чекали нові зустрічі, не менш цікаві та корисні.
Очі Волині
Із Луцька ми помчали через ліси з корабельними соснами на Шацькі озера, які називають очами Волині. Дорогою Михайло Савчак – голова Волинської обласної організації НСЖУ – розказував нам про цей щедрий унікальний край. Територія, на якій розташовано 30 озер, називається Шацьким поозер’ям. Для охорони рідкісних природних комплексів у 1983 році тут створено національний природний парк. Найбільше – озеро Світязь (27,5 кв. км), на березі якого ще за радянських часів було побудовано багато санаторіїв і пансіонатів, а вісім років тому – і базу відпочинку Національної спілки журналістів України «Світязь».
В оригінальному дерев’яному, складеному з соснових стволів, двоповерховому будинку у літні місяці відпочивають наші колеги з різних видань. Ми зі Світланою були першими з Запоріжжя, хто завітав на гостинне подвір’я бази відпочинку. І тут нас чекали нові зустрічі.
Знайомство з Віталієм Клімчуком – волинським журналістом, письменником, кінематографістом, народознавцем – стало приємною несподіванкою. Автор сценаріїв та режисер майже ста документальних фільмів, народознавчих видань «Празники в гості», «Ярмарок», «Зимові свята», «Сором» (народна сороміцька творчість), збірника сатири «Іменини у Горпини», книги драматичних творів для дітей «Рукавичка невеличка». Засновник першого в Україні Фестивалю приймаків, один із засновників творчої фірми «Ідея». Нині він працює заступником директора Волинського обласного науково-методичного центру культури. До того ж, він є редактором Волинської єпархіальної газети.
Ми мали чудову нагоду взяти інтерв’ю у колеги, і довго спілкувалися на різні теми. Віталій Платонович просто вразив своєю обізнаністю у різних темах, широким кругозором та талантом. Він подарував одну з своїх філософських книжок «Подвійний стандарт» – роман у віршах, що оформлені в особисті «моно-ложні» сповіді. Ця книга істотно відрізняється від сучасних українських новинок в літературі. Цей самобутній текст дає змогу зрозуміти витоки людської лицемірності, народженої законами сучасного суспільства.
Випадковостей не буває, вважають філософи, але ж ми дуже здивувались, коли зустріли в пансіонаті «Шацькі озера» нашу добру знайому Людмилу Приймачук, яка побувала в гостях у Запорізькому Центрі журналістської солідарності і плідно співпрацює з нашими медійниками. Саме в той час Людмила, в якості гіда, супроводжувала групу запорізьких туристів у їх подорожі по Шацьких озерах. До того ж, як з’ясувалось, Людмила Приймачук і Віталій Клімчук багато років працювали разом у редакції газети «Сім’я і дім»! Ось такі несподіванки приготувало нам чарівне озеро Світязь!
Наступного дня Людмила запросила нас на екскурсію у невеличке містечко Шацьк, іменем якого і названі озера. Ще недавно його вважали селищем міського типу, але тепер воно вже нагадує перевалочну станцію, через яку натовпи відпочиваючих плинуть до заповітного Світязя. Дивно, бо в Шацьку є своє озеро – Люцимер, нехай не таке велике, але ж теж з серії карстових озер. На березі у цей день було не багато людей, бо Люцимер хмурився, по його поверхні ходили хвилі, які збирав сильний вітер. Оглянув варті уваги місцеві пам’ятки, ми повернулись у пансіонат.
На його території знаходиться невеличкий храм Різдва Іоанна Хрестителя. Ми домовились з його настоятелем ієреем Леонідом про проведення панахиди по загиблих на війні журналістах. На сьогодні вже 64 наших колег віддали своє життя за свободу України. Серед них і запоріжці – Олег Якунін і Тарас Воротний, які пішли добровольцями на фронт. Наступного дня молебень відбувся, і молитовні слова піднялися до небес, де зараз перебувають душі журналістів-воїнів. Вічна пам’ять Героям…
Передостанньою стала зустріч з запорізьким поетом Володимиром Голянчуком, який зараз перебуває у селі неподалік від Шацька. Володя читав нам свої нові вірші, пригощав тушкованими грибами, які назбирав самотужки, і з задоволенням забрав з собою волинські газети і журнали, які ми йому привезли, щоб передати їх селянам, які дуже поважають друковані видання і передають їх із рук у руки. «Зараз газети також важливі, як і зброя, проти ворожої пропаганди та фєйків, – каже Володимир. – і прості люди це прекрасно розуміють».
Настала пора повертатися додому. Михайло Савчак вирішив показати нам ще одну базу відпочинку волинських журналістів, яку збудував, свого часу, Євгєн Хотимчук. Вона знаходиться на березі озера Пісочне, серед лісу, прекрасне місце для риболовлі, грибної та ягідної охоти та відпочинку від міського шуму. «Наступного року всіх запорізьких журналістів чекаємо на відпочинок на обох базах, – каже Михайло Іванович.
Ми покидали Шацькі озера з прихованою жалем: за час нашого перебування тут не пролунало жодного сигналу – повітряна ТРИВОГА, що дало нам можливість відпочити від шалених буден. Але ми знали, нас чекає робота, часом важка, а часом приємна, бо місія, яку ми виконуємо у Запоріжжі, а наші колеги – в багатьох містах України, потрібна людям. Журналісти важливі!
До нової зустрічі, срібний Світязь, прозоре серце Волині!
Наталія Кузьменко. Фото Світлани Шкарупи та Михайла Савчака
Висловлюємо особисту подяку голові Національної Спілки журналістів Сергію Томіленку за допомогу в організації подорожі.
