У Запорізькій області 405 га землі залишилося без господаря після смерті власників паїв, які не мали спадкоємців. Загалом по країні ця цифра складає 25 072 га (сьома частина площі Запоріжжя або дві з половиною Полтави).
Згідно закону, це називається відумерла спадщина. Ця земля фактично втрачена для громадян, її теоретично може здати в оренду громада, якщо доведе цю справу до суду, але зазвичай нею просто користуються ті, хто обробляє ділянки поруч.
Переважно сільськогосподарські паї отримують такий статус тому, що через існуючий мораторій на продаж землі власники угідь не можуть продати свою землю та не мають іншої можливості розпорядитися нею, крім передачі у спадок. А спадкоємців може не бути, або вони не мають можливості їхати в іншу область та переоформлювати документи на пай. Або навіть не знають, що їх родич мав землю, адже часто виникають випадки, коли місцезнаходження земельної ділянки не співпадає з останнім місцем проживання спадкодавця, і знайти землю доволі тяжко.
Ще гірше, якщо спадкоємець проживає за кордоном. Якщо він вчасно, за півроку, не подав заяву про прийняття спадщини, йому доведеться в суді доводити своє право на землю. А якщо він ще має іноземне громадянство, то через рік після смерті родича про землю можна забути.
Крім того, що власники та спадкоємці землі, яка потім стала “відумерлою спадщиною”, втратили змогу отримати користь від своїх угідь, донедавна не могла використати їх і громада, на території якої знаходяться такі ділянки. Тому що правом на отримання у власність «відумерлого нерухомого майна» (в тому числі землі) були наділені територіальні громади не за місцем знаходження ділянок, а за останнім місцем проживання померлого. Тобто, фактично, могла скластися ситуація, коли керувати долею паю на Запоріжжі мали з Харкова чи з Одеси.
Створювало це складнощі і для агрокомпаній, які орендували землю поблизу того чи іншого села. Раптово в їх, навіть цілком законно орендованих, масивах з’являлися “білі плями”, адже підприємства-орендарі не мали законної можливості продовжити користування такими землями і, у кращому випадку, якщо сільська, селищна чи міська рада змогли оформити спадщину відумерлою, укладали угоди з нею.
З позаминулого року ситуація змінилась: тепер ініціювати в судовому порядку визнання спадщини відумерлою може і керівництво села, де розташована ділянка, і власник або користувач суміжних земельних ділянок. Втім, зазвичай, до судів справи про визнання спадщини відумерлою доходять не часто, орендарі продовжують використовувати землю та чекають майбутнього спадкоємця, фактично самовільно захоплюючи її.
В результаті бюджети громад не отримують за “відумерлі” ділянки податки, а орендарі — ризикують, обробляючи землю, оскільки фактично працюють на чужих полях. За даними Моніторингу земельних відносин, який був започаткований в рамках проекту Світового Банку, із 25 072 гектарів, які станом на 2017 рік кваліфікувалися як “відумерла” спадщина, законно орендувалися лише 12450 га. І це єдині офіційні цифри, які є по цих землях. Загалом “відумерлих” ділянок, які використовуються “до наступної перевірки”, може бути більше.
Найбільша кількість земельних ділянок у 2017 році була зафіксована у Сумській (998 шт), Черкаській (881 шт.), Полтавській (669 шт.), Кіровоградській (640 шт.), Вінницькій (542 шт.) областях. Найменша — у Чернівецькій (10 шт.), Донецькій (20 шт.), Івано-Франківській (22 шт.) областях.
Найбільша загальна площа земельних ділянок відумерлої спадщини у 2017 році – у Кіровоградській (3 371 га), Херсонській (3 318 га), Сумській (2 665 га), Полтавській (2 547 га), Черкаській (2 384 га). Найменша площа – у Чернівецькій (8 га), Івано-Франківській (26 га), Львівській (35 га), Донецькій (81 га) областях.
Матеріали підготовлено за інформацією Проекту «Підтримка реформ у сільському господарстві та земельних відносинах в Україні» .
