Запорізький обласний краєзнавчий музей презентував 18-те число “Музейного вісника”
Чи знаєте ви, що неподалік Запоріжжя колись плавали кити й тюлені? Що Вознесенівський клад – далеко не єдиний на теренах міста? Чому білогвардійці захоплювалися Хортицею? Яким чином на денці шухляди звичайної «соціалістичної» тумбочки з’явилося зображення тризуба? І що то за «американський слід» матеріалізувався на берегах Дніпра?
На ці та багато інших питань дає щорічний часопис «Музейний вісник», 18-те число якого було презентовано у Запорізькому обласному краєзнавчому музеї [ЗОКМ]. За словами директора музею Михайла Мордовського, у ньому оприлюднена квінтесенція наукової роботи 26 авторів-музеологів України, США та Росії, за яку не соромно.
Як висловився декан історичного факультету ЗНУ, професор, консультант-джерелознавець Володимир Мільчев на адресу колективу музею, це подвиг – регулярно, рік за роком видавати таке гарне фахове й водночас цікаве для широкого кола читачів видання.
Воно традиційно містить кілька наукових розділів: музеєзнавство, археологію, історію, а також інформації та хроніку.
Свої розвідки та знахідки представили самі автори.
“Мамаї” з елементами вертепу
Науковий співробітник відділу історії краю ЗОКМ Андрій Шевцов надав детальний опис двох народних картин «Козак Мамай» з колекції музею.
Образ козака-бандуриста був дуже популярним у народних живописців XVII-XIX сторіч. Але до сьогодення в усьому світі їх збереглося не більше сотні.
Один з «Мамаїв» – мешканців запорізьких фондів, датується межею XVIII- XIX століть і має власне ймення «Козак Бардадим» [козацьке прізвище, що означає людину велетенської статури].
Інший трохи молодший – написаний ближче до середини XIX століття українським майстром на Кубані.
Про кубанське походження цього Мамая свідчить, зокрема, зображення шаблі кавказького типу, яка у кубанців мала назву «шашка».
Обидві картини мають віршовані гумористичні написи, притаманні українському вертепу. Досить добре збережені, вони не поступаються своїм столичним і закордонним «родичам».
З чого їли наші предки
…Діжки, відра, коромисла, гребені та веретена, а ще миски для вареників та сметани, салотовки з вигадливим руків’ям, лопати, щоб хліб у піч саджати, – дивишся, і їсти хочеться…
Все це хатнє начиння, видовбане чи вирізане з липи, клена, осики, берези, груші простими селянами два з половиною століття тому, і досі викликає неабиякий інтерес у відвідувачів експозиції.
Йому та інструментам, за допомогою яких наші пращури облаштовували щоденне життя, присвячена стаття «Дерев’яні побутові вироби селян півдня України» старшого наукового співробітника відділу історії краю Ольги Чайки.
Американський слід в степах України
Хвилі Каховського водосховища б’ють у прибережні кручі та вимивають скам’янілі кістки … мешканців савани – страусів, жирафів, носорогів та інших представників так званої гіпаріонової фауни.
Самі ж гіпаріони – невеликі коні з трипалими кінцівками – прийшли до нас із самісінької Америки – у ті часи, коли материки ще не були розділені океанами. Численні кілька мільйонів років тому, вони вимерли, але лишили свій американський слід на українській землі.
Щоб зберегти це дивовижне викопне багатство не тільки від примхливої природи, а й від чорних палеонтологів, годилося б створити заповідний парк, можливо, напіввідкритий охоронний павільйон. “На жаль, таких можливостей на даний час Академія наук України немає”, – шкодує автор дослідження про місцезнаходження гіпаріонової фауни у Запорізькій області старший науковий співробітник відділу природу ЗОКМ Тамара Деркач.
Листи з минулого на денці шухлядки
“НЮСЯ+МАРУСЯ.
Привет за Порожью.
1940 году я гр.. Стрельникова Анна Стипановна и Романенко Мария Григоревна Проживали в г. Большое Запорожя с 1940 года 20 го июля.
Находились в доме № 90 в Первом подезди на Четвертом этаже в Шестой комнате. Проводили свою молодость очень прикрасно жили мы с Мурочкой очень дружно. Друг друга уважали…”
Такого наївного, не зовсім грамотного «листа з минулого» мешканець вулиці Скельної [неподалік Шостого селища] Станіслав Ємець отримав з денця шухляди старезної тумбочки, коли виносив її під час ремонту на подвір’я.
Але не це послання, написане олівцем на зовнішньому боці фанерки [хоча воно має неабияку краєзнавчу цінність], стало справжнім відкриттям. На внутрішній стороні денця нанесено графіті українського тризуба 30-40-х років ХХ століття. Його бічні кінці повторюють форму знаку князя Володимира або, відповідно, герба Української Народної Республіки.
Знахідка пана Ємця через його сусіда історика Петра Бойка знайшла дорогу до професора Георгія Шаповалова: “Це був несподіваний дарунок, який, щойно ми стерли з нього павутиння, прикрасив створювану до Дня незалежності експозицію загальноукраїнської виставки «Історія державного герба України».
Вивчивши фанерку, науковці дійшли висновку, що довоєнні дівочі зізнання і графіті тризуба зв’язку між собою не мають. Натомість відомо, що під час Другої світової війни у Запоріжжі діяло підпілля ОУН (р). Якраз в районі нинішнього проспекту Металургів…
Далі буде:)
