Якщо хочеться пожалітися на життя, на безсоння від тривог, втрату бажань, розгубленість,.. виправдання власного безсилля та байдужості до всього, та й до самого себе – варто озирнутися довкола. І побачити намагання не надто міцних зовні людей втриматися у своєму звичному способі життя. Хоча до загальних наших випробувань доля додає їм жахливі хвороби, назви яких страшно й вимовити.
Жінку, яка попросила про допомогу після хірургічного втручання, у благодійному фонді “Ветерани Чорнобилю” знають. Її родина отримувала напередодні минулої зими автономну пічку від чеських благодійників. У родині троє маленьких онуків, вимушені переселенці, умови та обставини життя відповідні, – тож, продукти та засоби гігієни, передані волонтерами фонду “Ветерани Чорнобилю”, і ліки від Волонтерської сотні «Доброволя» були дуже доречною допомогою.
А в нинішній ситуації – особливо доречною. Бо щоб втриматися у рівновазі, емоційній та матеріальній, як розповідає Марина, допомагає лище звичка …бути красивою. Все життя пропрацювала між людей, вміла бути вдячною та врівноваженою з усіма. Це відчули і волонтери благодійного фонду «Ветерани Чорнибилю», і лікарі та медсестри одного з відділень VitaCenter, де Марину прооперували…
“Краса мене тримає у житті…” – зізнається Марина, ще слаба після пережитого, та попри все привітна, зважена, щиро емоційна. Вчимося у наших людей гідно переживати біду.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
