Із запорізьким поетом, прозаїком, критиком і журналістом Миколою Білокопитовим ми знайомі мало не 30 років. Колись працювали разом у газеті «Запорозька Січ». Завжди усміхнений, з бісиками в очах, Микола Григорович справляв враження життєрадісної і трішки бешкетливої людини. Насправді ж, за легкої вдачі, пан Микола глибокий, енергійний і відданий справі письменства.
Микола Білокопитов
був одним із перших помічників фундатора «Веселої Січі» Петра Ребра, й козацьке прізвисько має відповідне – Задерихвіст. Багато років разом з іншими українськими письменниками він працював над перетворенням «Веселої Січі» у Міжнародну асоціацію сатириків та гумористів, а по відході у засвіти Петра Ребра кілька років її очолював.
Його творчість високо цінується співвітчизниками: Микола Григорович є лавреатом Всеукраїнських літературних премій ім. Степана Руданського [1998], ім. Остапа Вишні [2004], ім. Василя Юхимовича [2010], ім. Степана Олійника [2017], літературно-мистецької премії ім. Петра Ребра [2016] та Міжнародної літературно-мистецької премії ім. Пантелеймона Куліша [2019].
Микола Білокопитов – автор таких книжок:
- «Вовча наука» [1991],
- «Міні знову в моді» [1994],
- «Нечиста сила» [1995],
- «Без паніки» [2004],
- «Весела парочка» [2006],
- «Бізнес баби Федори» [2007],
- «Принциповий флюгер» [2008],
- «Революційні вила», «Камасутра в тролейбусі» [2015],
- «Чортзнащо наснилося мені» [2016],
- «Сповідь екс-ловеласа», «Смішно живемо!» [2017]
- «Вам таке й не снилося», [2018],
- «А Вічний Час непоспіхом тече…», «Щоб ви жили в епоху змін!» [2019],
- «Під фанеру!», «Витребенькувата муза» [2020],
- “Що на умі, те й на язиці” [2021].
А восени у друкарні «Запорізький металург» побачила світ нова збірка Миколи Григоровича під навою «Зимове безсоння». До неї, крім написаних останнім часом ущипливих і веселих гуморесок та бувальщин, увійшли лірика і сни.
«Сонний серіал» – продовження попередніх «сновидінь» автора, у яких глибокі філософські думки мережаться «витівками» майже карнавальними. А у ліриці Миколи Білокопитова вражає багатюща образність й різноманітність асоціацій, у яких переплелися природа, людина й усі види мистецтва.
Тут розляглися “розморені сузір’ів табуни”, парасолька “витанцьовує то польку, то гопак”, містер листопад “блискуче грає останню роль останньої гастролі”, розбурхана нічка “вкоськалась, мов хуліган в капезе”, а сам “Бозя на небеснім мотоциклі, включивши фару Місяця, гаса».
Бринять у віршах автора і ніжність, і тиха печаль… Бо життя швидкоплинне, відходять від нас рідні люди, лишаючи в душі щем на спомин. Лише вчора сьогодення здавалося майбутнім, а тепер воно вже у минулому…
Але!
“Здійснимо очищення обряд –
Позитивом душі поживімо,
Заряджаймось відчуттям снаги,
Сумнівів не діждуть вороги…
Не здаваймось,
Радуймось,
Живімо!”
Здоров’я, Миколо Григоровичу! Нових творів! Хай щастить!
Ганна ЧУПРИНА
