До війни Роман займався ландшафтним дизайном, фірма, в якій він працював, виконувала замовлення в різних областях України. Наприкінці весни минулого року, коли двоє товаришів після роботи поверталися додому, машину на блокпосту зупинили представники ТЦК. Так через кілька днів Роман опинився в навчальному центрі, а далі пройшов курси лідерства й потрапив у 128-у окрему гірсько-штурмову бригаду яка сьогодні тримає оборону на Запорізькому напрямку.
Як уточнили його побратими, Роман працює з дроном-бомбером і за посадою є пілотом. У команді ще двоє товаришів, котрі готують дрон до вильоту й споряджають його боєприпасами. Точка зльоту, як правило, за 2-3 кілометри від ворожих позицій.
– Наші пріоритетні цілі – піхотні укриття, склади з боєприпасами, техніка. Ми підтримуємо нашу піхоту під час штурмів або знищуємо ворожу піхоту, яка намагається штурмувати наші позиції. А потім добиваємо тих, хто вцілів і сховався в норах чи бліндажах. Я почуваюся цілком спокійно, коли знищую ворога, а от коли гинуть наші хлопці – це трагедія. Влітку загинуло двоє моїх товаришів. Ми висунулися на бойову позицію, і поки я налаштовував апаратуру в бліндажі, вони закріплювали боєприпаси. У цей момент щось сталося, можливо, нас вирахували, і стався приліт. Обидва хлопці загинули. Один із них воював ще в АТО, а інший усього чотири місяці як мобілізувався. Ми були дуже злагоджені, розуміли один одного з пів слова… Я дуже важко переживав цю втрату…
Роман тоді отримав контузію й пройшов курс лікування, після якого йому пропонували реабілітацію. Однак він відмовився, тому що в підрозділі не вистачало бійців.
*
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
