Філологиня Богдана Стельмах шляхом дискусій та діалогів з аудиторією з’ясовує таки, чи готове наше суспільство до того, що жінка стоїть на одному щаблі з чоловіком і відверто про це заявляє. Зокрема, вона присвятила цьому питанню лекцію-дискусію для відвідувачів «Книгарні Є», де представила учасникам «5 причин (не)вживали фемінітиви».
Спірне питання гендерної нерівності переслідує сучасне суспільство вже навіть на рівні підсвідомості. Образ жінки-берегині, матері і дружини настільки глибоко сидить у пам’яті людства, що зверхнє ставлення до жінок як членів суспільства відбилося навіть у граматиці нашої мови.
Ні для кого не секрет, що ще минулого століття жінки не брали активної участі у суспільному житті, як і багато віків до того. Звичайно, бували поодинокі випадки жіночих «проривів», але й ті прагли назватися чоловічим ім’ям, бо прекрасну стать не сприймали серйозно. Приклад: письменниця Марко Вовчок, яку насправді звали Марія Вілінська, взяла чоловічий псевдонім, щоб її твори пропустили у друк і читали.
Перш за все, мова йде про фемінітиви – це слова жіночого роду, що використовуються для позначення зайнятості жінок, фаху, професії, роботи й т.ін. Тобто, питання полагає в тому, чи готові ми до того, що у школі замість напису «директор», буде позначка «директорка», якщо цю посаду займатиме жінка.
Виявилося, що ця тема викликає у нашого суспільства цілком різноманітні емоції, включаючи навіть агресію. Існує багато поглядів на реформи у мові, хтось називає це «гвалтуванням мови», а хтось, навпаки, вважає, що для розвитку мова повинна проходити різні етапи.
Фемінітиви властиві нашій мові, вони не є даниною моді. Українська мова є гендерночутливою, тож, щоб запобігти викривленню граматичних норм, потрібно дати шанс цьому нововведенню прижитися. Сьогодні вже поданий законопроект про введення фемінітивів у ділове мовлення. Найголовніше те, що це питання вже пролунало, і яку б реакцію воно не викликало, важко залишатися байдужими.
Дар’я Пузир
