Завершився XXVII Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії», який проходив під гаслом «Театр там, де ми».
Цього разу в межах фестивалю, який організує Херсонський обласний академічний музично-драматичний театр ім. Миколи Куліша, з 12 по 20 вересня відбулося 93 мистецькі події у 25-ти містах восьми країн: України, США, Німеччини, Кіпру, Румунії, Грузії, Туреччини і Литви.
До проведення цьогорічної «Мельпомени Таврії» долучилися 58 театрів, які показали 65 вистав – відбулося 67 показів.
Цьогріч оргкомітет тимчасово повернув формат показу «вистава вдома» у межах фестивалю «Мельпомена Таврії» на сценах у різних містах в Україні і за кордоном.
Україну представляли на фестивалі театри у Львові, Одесі, Ізмаїлі, Запоріжжі, Черкасах, Києві, Миколаєві, Харкові, Івано-Франківську, Житомирі, Ужгороді, Калуші, Мукачеві, Вінниці, Хмельницькому, Кривому Розі.
У Запоріжжі свої роботи представили театр VIE [Дім актора] – «Самотній захід» за п’єсою Мартіна Макдони, та обласний музично-драматичний театр імені Володимира Магара – «Неможливість» за Карелом Чапеком. Режисер-постановник обох вистав – заслужений діяч мистецтв України Віктор Попов.
Запорізька обласна філармонія вперше взяла участь у програмі «Мельпомени Таврії» та представила музичний скетч «Козацькі забави» у виконанні Академічного козацького ансамблю пісні і танцю «Запорожці» та Всеукраїнської федерації «Спас».
***
Дитячий театр «СВіЯ» цього року бере участь у подіях «Мельпомени Таврії» вдруге, представивши «Три історії» за новелами італійського письменника і драматурга Луїджі Піранделло, лауреат Нобелівської премії з літератури 1934 року, наданої йому «за творчу сміливість та винахідливість у відродженні драматургічного й сценічного мистецтва».
Студія «СВіЯ», яка вже 20-років розвиває акторські [та й режисерські, й сценографічні] таланти запорізьких дітей та молоді, додала театр до своєї діяльності дев’ять років тому. І тепер кількість щорічних прем’єр значно перевищує показники усіх міських та обласних театрів.
До 20-річного ювілею [святкуватимемо у жовтні] та до відкриття нинішнього сезону театру «СВіЯ» припало ще одне свято. “Ми маємо нагоду взяти участь у феноменальному XXVII Міжнародному фестивалі «Мельпомена Таврії». 27 років він збирає найкращі колективи України та закордоння для того, щоб показати світу таланти нашої країни”, – сказала, представляючи конкурсну виставу, керівниця студії та театру «СВіЯ» Світлана Ємець.
Цьогорічна прем’єра «Три історії» сплетена музикою та пластикою в єдине ціле. За зізнанням режисерки, нинішні часи й навели на думку звернутися до Театру абсурду.
Й практично античні у своїй природній красі молоді актори театру розповіли три вічні історії людського буття.
«Три думки горбатої» – про дитинку, яка перестала рости і стала калікою: “До дев’яти років усе було гаразд: вродилася здоровенька, добре росла. А коли їй минуло дев’ять, доля немовби простягла із мороку…”
Ростуть руки-ноги та горб позаду і горб попереду. “Та хіба не так ростуть деякі деревця? – думає та промовляє нещасна горбата. І пояснює собі несправедливіть людського ставлення: – Деревце не викликає глузування”…
І глядач ніби бачить, як пластикою та поставою ліпиться, зростає горб, який згинає до землі молоде життя…
“Господь сам забажав, щоб було так… Треба вірити. Треба вірити, бо інакше поринеш у розпач”.
Що ж розігне? Кохання, навіть придумане, до хлопця, який не відводячи очей дивиться на неї через вулицю у вікно. “Так вона ж крива, а він дивиться прямо на неї. Він божевільний!” – кажуть довкола.
Та воля, яка стає опорою, й розправляє стражденне тіло.
І за цими зусиллями горбатої дівчини непомітно вплітається у виставу наступна новела «Шлюбна ніч» – про те, як дівчину, яка не може забути коханого, якого вже сім літ як нема, віддають заміж за старшого дона Ліззі Кіріко. Він наглядач цвинтаря, де вже рік лежить його дружина та похований той нещасний той Тіно, за яким убивається Марастелла.
Необхідність та рутина життя робить невідворотними трагедії. Здавалося б, людина може кинути виклик будь-яким недобрим проявам долі. [Так і думалося нам довго, та ось маємо – війна!].
То ще одна історія – «Посвист поїзда» – це вже про людину, яка тягне свій життєвий віз мовчки, хоча його вагу навіть уявити нестерпно. Вдома дві сліпі старі жінки, сліпа дружина, дві овдовілі доньки та сім онуків. І на всіх працює один Беллука.
І оце ж він якось, прогодовує їх усіх на маленьку зарплату рахівника!
Приречений Беллуко, який за стільки років забув, який він, цей світ, раптом тікає від такої долі, почувши посвист поїзда. Оце той поїзд і забере Беллуку в прекрасні місця – до Венеції, Риму, які він бачив молодим, а може й далі, у гори, які він ніколи не бачив…
***
У виставі, що шукає відповіді на побутову несправедливість, яка було реальністю для сиціліанця за походженням Піранделло, всі відповіді автор шукає всередині, в душі людини.
Та і в його часи відповіддю на трагедії маленької людини став італійський фашизм, за яким прийшла й війна. У наші часи такі трагедії народжує війна – це життя без власного дому, без чоловіків, яких забирає сучасна війна, бідність у зруйнованій нашій країні…
Тим не менш, фестиваль, який у рідному Херсоні провів вистави виключно в укриттях, все ж відбувся.
І ми дізнаємося, які тенденції, теми, напрямки роботи театру будуть визнані наразі домінуючими. І стануть орієнтирами у нашому реальному житті.
Думаю, це порозуміння та людяність.
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
