Пастор однієї з протестантських церков Дмитро Бодю до повномасштабної війни жив і служив у Мелітополі. Як розповів він Радіо Свобода, на той час у нього вже був подвійний досвід вимушеного переселення: у 80-і роки через переслідування за віру поїхав до Америки, де став громадянином США, а, повернувшись, вів служби в Криму. З початком російсько-української війни 2014-го перебрався з півострова на материкову Україну.
В перші дні великої війни він, як очільник місцевого міжконфесійної ради церков, ініціював щоденні публічні молебні за Україну. До вірян, які збиралися на площі в центрі міста, почали долучалися жителі, це переросло в мітинги протесту проти окупації. Спершу заходи відбувалися цілком мирно – російські солдати лише стежили за учасниками, але згодом почали розганяти, відкривати вогонь.
19 березня за Дмитром прийшли: з мішком на голові вященнослужителя відвезли до будівлі міської поліції. «Перші два дні було досить жорстко, хоча мене не били. Мабуть, тому що я – громадянин іншої країни, пастор. Перші допити вели військові, фсб, контррозвідка. Вели перевірку всіх телефонів, комп’ютерів, питали – хто це, хто то. Військові зразу сказали: «У нас завдання – тебе грохнути, у тебе квиток в один кінець, іди молися». А потім, через те, що інформація розлетілася по світу – у мене багато друзів, які почали звертатися і до посольств, і в Держдепартамент, і американське телебачення до рідних приїздило, ставлення змінилося. Військові не приходили, приходило лиш фсб. Їсти принесли – гаряче, чай. Але я не їв. Вирішив тримати піст, це було перед Пасхою. Для себе так вирішив. Звичайно, потім ішла вербовка, і гроші пропонували. Проговорювали: ти тут будеш пару місяців, а далі ми тебе відправимо на Москву. У мене не було страху, тоді ми ще не знали про Бучу, про територію, де відбувалися масові вбивства. Тому я думав, що мене використають як обмінний фонд», – поділився спогадами пастор.
У брудній закривавленій камері пастора протримали майже дев’ять діб: родина увесь цей час не знала, де він. Випустили – несподівано. Дмитро каже: найімовірніше, отримали на те вказівку «згори». Адже його привезли прямо додому й навіть повернули гаджети. Упродовж кількох тижнів родина пастора ще залишалася в Мелітополі – наводили лад в церкві, допомагали вірянам виїздити.
Зрештою родина Дмитра дісталася до Варшави.
Зараз пастор разом з дружиною повернулися в Україну, аби продовжувати те, що вважають справою життя. Статусу колишнього цивільного заручника Дмитро вирішив не домагатися. «Мені це наразі не потрібно, я навчився втрачати… Нашу церкву в Мелітополі захопили. Там зараз їхнє «мвд». Дім наш також забрали. Віряни наші зараз – по всьому світу, у США, в Іспанії, в Польщі. Я – громадянин США, і також міг би не повертатися. Але я взяв приміщення для церкви в Києві й буду тут. Українці, як ніколи, потребують підтримки й надії», – говорить він.
*
Фото: radiosvoboda.org
