Сьогодні Князь Володимир Святославович почав правити в Києві приблизно у 980 році. Про життя Володимира відомо насправді не надто багато. Все, що ми знаємо – це свідчення літописів, найважливіший з яких «Повість временних літ».
Володимир був позашлюбним сином київського князя Святослава Ігоревича та Малуші – ключниці матері Святослава княгині Ольги. Відомо, що князь був багато разів одружений, згідно з «Повістю временних літ» мав 12 синів і 9 доньок.
Київський престол він здобув у результаті боротьби зі старшим братом Ярополком, якого, за наказом Володимира, вбили два варяги, що були у нього на службі.
У роки князювання Володимира Святославовича в основних рисах завершилося об’єднання Давньоруської держави. Він провів адміністративну реформу, замінивши у центрах основних руських земель племінних вождів (що здавна сиділи там і постійно прагнули автономії) на посадників – своїх синів і довірених бояр. Внаслідок цього була забезпечена територіальна єдність держави.
Володимир реформував законодавство, доповнивши й розвинувши відповідно до вимог часу старий «Закон Руський». Новий, також усний, правовий кодекс одержав назву «Устав Землений».
Але серед усіх реформ Руської держави, здійснених Володимиром, звісно, найважливішою була релігійна. Спочатку князь намагався реформувати язичництво, проте з того нічого не вийшло, адже стара релігія, ознаками якої були багатобожжя, багатоженство й криваві жертви, цілковито себе вичерпала.
Тому Володимир прийняв християнство з Візантії та запровадив його як державну релігію на Русі – крок абсолютно раціональний, адже Візантія на той час була наймогутнішою і найбагатшою державою континенту, центром цивілізації. За літописом, Володимир охрестив своїх підданих у 988 році, в Києві, на річці Почайна, притоці Дніпра.
Після зміни державної релігії Володимир запровадив церковно-адміністративну реформу, яка функціонувала у Візантійській імперії. Між 996 і 998 роками була утворена Київська митрополія, яка у диптиху (переліку православних церков) Константинопольського патріархату була найбільшою серед підвладних йому церков. Крім того, в очах Візантії прийняття Руссю християнства остаточно закріпило легітимність влади київських князів.
Прийняття християнства сприяло зміцненню зв’язків між окремими землями Русі та з європейськими країнами. Під його впливом збагатилася культура східно-слов’янських земель, набули поширення запозичені з Візантії церковно-державне право, писемність, література, живопис, архітектура. Отже, християнізація Київської Русі означала входження її до світової християнської спільноти, віднайдення нею свого місця в співдружності християнських держав.
www.ukrinform.ua/rubric-society/3071142-sogodni-den-hresenna-rusiukraini.html
