У Запорізькому обласному художньому музеї триває виставка «Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами», відкрита 13 вересня. Вона прискорилась у своїй появі за трагічних обставин: художник Анатолій Завгородній пішов з життя 15 вересня, помер від наслідків ДТП…
Він був засновником і керівником Оріхівського міськрайонного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, а також навчав дітей малюванню в оріхівській гімназії №1 «Сузір’я».
Виставка – це 22 картини, які Анатолій Завгородній на своїх плечах вивіз із Таврійського Оріхівської громади Запорізької області, часто під обстрілами. Там він жив та малював. Боровся за повернення козацькому селу на річці Кінській первинної назви Жеребець, яке село мало до 1939 року [у 1939-2016 роках – Кірове, мало бути Єжове, а нині ж – Таврійське].
Весь свій спадок художник врятувати не встиг…
Спогади про Анатолія Михайловича зайняли більше частину презентації виставки. Її кураторка, старший науковий співробітник відділу фондів художнього музею Юлія Мартиненко, з сумом відзначила, що за невеликий проміжок часу “пішли в засвіти з цієї нелюдської війни люди, які б могли творити, могли б діяти, робити свою справу, яку вміли робити найкраще… Але вимушені були покинути рідну домівку, трагічно змінити свій життєвий шлях… Не всі витримали це горе. Тож, нехай ця виставка буде пам’яттю про людей, які не з нами…”
Тепле коло друзів художника, який народився на Івано-Франківщині та життя прожив на Запорожчині, закохавшись назавжди в наш степ та його історію, – зібралося на відкриття. І дух художника ніби був із нами – світилися погляди героїв картин, звучали розповіді та бриніли сльози.
Пані Юлія розповіла, як формуючи експозицію, деякий час не могла знайти місце картині, що зображує Україну – вже вкотре над прірвою… І знайшла. Поруч опинилася сяюча, як ікона, картина, на якій щасливі жінки різного віку дивляться на немовля. Життя продовжується…
“Є роботи – як виплеканий задум, а є роботи – чиста емоція”, – розмірковує пані Юлія над творчістю художника.
Світлими були й думки про покоління дітей, яких вивчив Анатолій Завгородній. Гімназія «Сузір’я» була оздоблена стінописами та прикрашена його картинами – про це мені розповіла Світлана Пєшикова, директорка Запорізької дитячої художньої школи. І вона, і її брати навчалися в Анатолія Михайловича.
З сумом згадував друга голова Запорізького товариства «Просвіта» Анатолій Ажажа: “Він завжди переймався долею української мови, долею Хортиці. Це було в ньому закладене… Він був для мене як старший брат… Коли ми дізналися, що таке лихо сталося, дуже намагалися допомогти, врятувати його, та не вдалося… І 74 роки – це мало. Він стілько задумів мав, хотів, щоб тут, у Запоріжжі, шанували нашу землю, нашу минувщину, історію, наші звичаї”.
Щири спогади має й просвітянин Святослав Щербина: “Анатолія Завгороднього знаю з самого дитинства. Ми разом росли… В нас гени жевріли. Ми бігали босоніж по наших степах… Ми все життя мріяли, щоб селу повернули козацьку назву Жеребець”.
“Степ, різнотрав’я наше оріхівське любив малювать. Дуже багато працював для нащадків, хотів це все передать… Роботи є в музеях Києва та Київської області. – розповіла вдова художника, пані Валентина. – Донька мене запитала: чи був заповіт? Та який заповіт? Він зовсім не думав помирать… У нього ще стільки було ескізів, задумів… Сталася трагедія – і дуже жаль… Тому ще це не тільки ми в родині його втратили, це втрата для нашого краю, для України.
Він реагував на всі події нашого життя, на все, що відбувалося, на всі передачі, на нові видання. Усе його цікавило: реагував, записував, – тільки на благо Україні… Це і по картинах видно, і по його життю”.
У творчому спадку художника:
ескізи одягу для хору «Запорозькі козаки», запорізького Кінного театру та Гуляйпільського самодіяльного народного хору;
ескізи козацького вбрання для фільму Єжи Гофмана «Тарас Бульба» – та, на жаль, зйомки не відбулися;
ескізи для «Малої енциклопедії Українського козацтва».
А також Анатолій Завгородній ілюстрував книжки: це «Українська національна символіка» та «Морські походи запорожців» Арнольда Сокульського, «Герої України» Віталія Шевченка, посібник з рукопашу «Спас» Олександра Притули.
Автор гербів міста Оріхів і Таврійської громади.
Брав участь у районних та обласних художніх виставках (1982, 1989, 2012 роки).
Перша персональна виставка відбулася в Оріхові в краєзнавчому музеї у 2020 році та у рідній гімназії «Сузір’я»…
І ось – персональна виставка в пам’ять про художника, наш жовто-блакитний сум…
Інеса АТАМАНЧУК, фото авторки
