У Вільнюсі знову вирує Казюкас.
Уже 420 років навесні тут проводять ярмарки на честь святого покровителя Литви князя Казимира.
Цього разу – до 100-ліття першого Свята пісні. Тому лейтмотивом стала народна мелодія «Eisva mudu abudu» («Підемо удвох»).
З 8 по 10 березня на майже двокілометровому проспекті Гедемінаса і на прилеглих майданах вишикувалися намети. На мій погляд, Казюкас – насамперед, грандіозна виставка народного мистецтва.
Не випадково у багатьох наметах висять офіційні сертифікати народних майстрів. Продаючи свої вироби, звісно, вони заробляють (ярмарок не з дешевих). Але не менш важлива мета – показати себе.
Торік, розповідаючи про Казюкас, я вже описувала його історію і його товари. Зауважувала, що оформлення наметів менш строкате, кольори більш стримані, а веселощі менш бурхливі, ніж на запорізьких ярмарках. Не стверджую, що у литовців більш розвинутий художній смак. Просто він інший. Різниця у менталітетах наочно виявляється у народному мистецтві.
Та й продуктові ряди теж різняться від наших. Тут продають не все підряд, а делікатеси, які зазвичай у магазинах не знайдеш. Наприклад, консервовану лосятину і ковбасу із м’ясом… бобрів. Рідкісні спеції. Особливе фігурне печиво. Дивовижні сорти меду. Незвичайні соління. Сири з оригінальними добавками. І так далі, і так далі…
Подекуди продавці дають змогу скуштувати свої товари, щоб легше було вибрати. Я з’їла маленький шматочок мармеладу із… калиною. Дуже смачно. Поруч стояли пляшки з написом «Putinu syrupas». Здивувалася:
— Путінський сироп?!
Та виявилося, що putinas литовською мовою означає калина. Ця рослина у Литві майже так само шанована, як в Україні.
Ще раз я згадала на Казюкасу про ращистського маньяка, коли побачила засклений ящик із просвердленим у стінці отвором. У ту дірку вставили дуло пістолета. На протилежній стінці – карикатурний портрет, риси якого легко впізнати.
І табличка: «5 пострілів – 1 євро. Зібрані кошти будуть направлені на допомогу Україні».
На жаль, серед десятків чи навіть сотень наметів мені не вдалося знайти наш український. Не сумніваюся, що такий був. Та ярмарок виявився занадто великим, щоб я змогла обійти його весь.
10 березня на Катедральному майдані на підтримку України відбувся аукціон «Птахи свободи». Його влаштували Пакруойський маєток (найбільший у Литві палацово-парковий комплекс) і благодійна організація «Сильні разом». Зокрема, можна було придбати шпаківню, розмальовану Аурімасом Валуявічюсом, котрий торік на човні з веслами сам-один переплив Атлантичний океан.
Недавно я прочитала, що, за даними Інституту світової економіки Кільського університету (Німеччина), невелика Литва надала Україні підтримку на суму 1,8 відсотка свого внутрішнього валового продукту. За цим показником вона перша у світі з допомоги Україні.
Але не тільки на ярмарку – в литовських супермаркетах теж непросто відшукати українські товари. Що я знайшла? Пакуночки цукерок до Великодня і вафлі від «Roshen». Дешевий (точніше, навіть найдешевший у магазинах) кетчуп торгової марки «Щедро». І також найдешевший майонез «Королівський смак». Певне, є ще якісь товари, але я їх не помітила.
Коли два роки тому приїхала у Вільнюс, було багато української олії – тепер її не видно. Зате дуже багато польських товарів (особливо молочних виробів). Не кажучи вже про те, що у Вільнюсі діє кілька супермаркетів «Lidl», що спеціалізуються на польській продукції. До речі, більш дешевій, ніж литовська. Не дивно, що поляки здійняли таку огидну бурю навколо українських сільськогосподарських товарів. Вони ж бо майже монополісти у значній частині Європи. Дружба дружбою, війна війною, а власна кишеня для них виявилася ближчою до тіла. Отаке розчарування.
Дуже сподіваюся, що Литва не підведе. Як там співається в народній пісні, яка стала лейтмотивом цьогорічного ярмарку Казюкас? «Підемо удвох»?
Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО
