🇺🇦 За останніми даними, доступними з відкритих джерел, загальна чисельність жінок у Збройних силах України становить 68 000, з них 48000 — чинні військовослужбовиці, які щоденно стоять на захисті країни, ще близько 5000 виконують свої задачі нарівні з чоловіками в зоні бойових дій. Серед них і енергодарка з позивним «Панда».
Дівчині 29 років. З них вже рік вона у самому пеклі війни, бо несе службу та виконує бойові завдання в районі Курахово Донецької області у складі 72 ОмБР імені Чорних Запорожців, в батальйоні безпілотних систем. Про те, як і чому прийняла рішення піти до війська, свою мотивацію та шлях, який проходить наша землячка сьогодні, читайте в наступній нашій публікації «Герої серед нас».
🇺🇦 Панда (імʼя та прізвище дівчини ми не вказуємо з причин безпеки) до великої війни жила своє звичне мирне та гарне життя. Будувала плани, мріяла про майбутнє. Дівчина перед початком повномасштабного вторгнення працювала в одному з комунальних підприємств Енергодара. А ще багато займалась спортом.
«Війна застала мене в Енергодарі. Ті події, мабуть, вже ніколи не зітруться з пам’яті. Життя змінилось докорінно і з кожним днем в окупації ставало все гірше. У нечасті свої виходи з дому мені здавалося, що кожен озброєний окупант проводжає мене поглядом. І нічого хорошого я від них не очікувала. Тим більше вже було відомо, що вони коїли в інших на той час окупованих містах України – в Бучі, Гостомелі… Це було за межею людяності, за межею добра та зла. Вони не дивляться, чи діти перед ними, чи молоді дівчата, чи літні люди – жорстокість не знає меж. Мої почуття тоді – це невідомість, страх і лють. Так, в Енергодарі вони були більш стримані, бо малювали картинку в своїх ЗМІ про «порятунок», «руський мир», референдум тощо. Але ж паралельно, одного за другим, забирали в підвали чоловіків, в яких вбачали ризик для свого режиму. Через прес окупантів проходили не тільки чоловіки, а й жінки. Тому залишатися в цьому режимі я просто не хотіла. Не змогла би там жити»,
— пригадує наша Захисниця.
З міста вона виїхала в липні 2022 року. Це була важка дорога. Чотири доби колону, в яку влилась дівчина разом з подругою та її дитиною, окупанти протримали під Василівкою. Ночували в Скельках, просилися до людей на постій. Нарешті відбувся довгоочікуваний виїзд в Запоріжжя. Відчуття свободи, коли можна зробити подих на повні груди. Розуміння, що війна набирає обертів і що швидкого повернення додому очікувати марно, треба щось робити, треба діяти. В Запоріжжі дівчина прожила більше року. А потім здійснила те, про що думала довго та ретельно — пішла у військомат.
«Насправді це рішення зріло в мені дуже давно, ще з 2014-2015 рр., коли почались події в Криму, а потім і на Донбасі. Дуже довго зважувала, сумнівалася, нікому не казала ані слова, але якось не наважувалася зробити цей крок. Та одного дня, сидячі в Запоріжжі після чергового обстрілу, зрозуміла, що готова, і що це буде правильно. Відчула, що моя життєва дорога веде саме туди. Так, це дуже непростий шлях, і він супроводжується постійними втратами. Я втратила чимало своїх друзів-побратимів. Є серед них і наші енергодарці»,
— з болем говорить наша землячка.
Дівчина добилася свого та потрапила в «учебку». Для неї спогади про цей час – дуже теплі. Каже, що то був перший і дуже важливий крок її становлення як військової. Жили в наметах, проходили КМБ (курс молодого бійця), медичну, психологічну підготовку:
«Для когось це фізично важко: бігати у важкій броні, виконувати непрості завдання. Але для мене – це один з найкращих періодів. Я розуміла, що чекає попереду, куди я потраплю і що зі мною може статися. Але мета переважала для мене всі ризики. Я старалася з усіх сил, щоб впоратися зі всіма задачами. Тут, до речі, дуже допомогло моє спортивне минуле – я багато років займалася ММА (змішаними бойовими єдиноборствами), а також дуже захоплювалась стрільбою і за будь якої нагоди відвідувала тир. Вся моя родина знала, що це для мене найкращий спосіб розвантажитися і водночас зосередитися».
В учебці разом з Пандою на той час було ще 16 дівчат. Підготовка тривала 2 місяці. ➡️ЧИТАТИ ДАЛІ
