Наша співрозмовниця – Ольга Заставська, голова ГО «Рада жінок-фермерок»*.
– Як змінилася чисельність організації через війну? Які втрати та перспективи і стратегії відновлення?
– До війни ГО об’єднувала до трьохсот жінок. Це були домогосподарства й бізнеси, якими керували жінки… Саме вони були активістками, агентками змін у своїх громадах. Енергією запалювали простір довкола себе і надихали на усіх. На них дивилися і казали: “Ми теж так хочемо”, – і приєднувалися. Сьогодні разом – на всіх майданчиках, до яких у нас є доступ, і на владних, і на громадських, і на фахових, де збираються консультанти, – ми порушуємо питання: як підтримати домогосподарства, маленькі бізнеси, на яких тримаються села. А тримаються вони здебільшого на малих бізнесах. Не на великих холдингах.
І ми вже зараз говоримо про те, як держава має підтримати, допомогти відновити цю діяльність – бізнес-діяльність. Тому що людям потрібно прогодуватися самостійно, держава не буде постійно платити гроші. Вже зараз відчутно, що допомога стає більш адресною та більш вибірковою і з кожним роком буде зменшуватися.
Наша організація втратила з війною не тільки кількісно, а й ресурсно, емоційно… Шкода, що багатьом довелося залишитися на окупованих територіях за тих чи інших обставин. Хтось не зміг виїхати, бо фізично не випустили, хтось – за сімейними обставинами… У кожного своя причина.
Ми дуже переживаємо за наших жінок, які залишилися. На сьогоднішній день можемо тільки сподіватися і підтримувати.
Тож перший напрямок нашої стратегічної роботи – це розуміння того, як ми будемо відновлювати людей на звільнених територіях. Ми про них пам’ятаємо. Намагаємося убезпечити, аби ніяким чином не нашкодити. Ми всім повідомили, що ми їх чекаємо, дуже чекаємо. І тих людей, які будуть звільнені, треба буде підтримувати. Вже зараз потрібно про це думати.
Більша частина, яким вдалося виїхати, має різні проблеми. Люди пережили стрес, потребують психологічної, фінансової підтримки. Це другий напрямок роботи. Частина тих, хто виїхали, особливо з маленькими дітьми, перебрались за кордон. І постає велике питання: чи повернуться вони назад? Про це також потрібно думати: а що ми можемо їм запропонувати, щоб вони повернулися? Ті, хто поїхали, здебільшого молоді. І вони насамперед будуть дбати про своїх дітей. Вони хочуть розуміти, куди їм повертатися. Звільнені території ми отримаємо засміченими боєприпасами, це небезпечно. Потрібно про це думати.
І третій напрямок – потрібна підтримка тим, хто залишився і працює у складних умовах. Я хочу сказати, і наголосити на цьому, що Запорізька область відчуває деяку неувагу. Особливо це відчутно нині. Наприклад, беремо програму з підтримки садівництва: державний грант отримали всі області, крім Запорізької – а ми мали право брати участь у цій програмі. Те ж саме по теплицях.
Єдина програма, яка поширювалась на Запорізьку область, і то не по всій території, – це державна грантова програма «Своя справа». При тому що тут, у нас, працюють виробники, які хочуть щось втілювати! Так, ми розуміємо всі ризики, але ж Запорізька область не в найгіршому становищі, вона така сама, як Донецька, Херсонська, Миколаївська, Харківська області. Чому таке ставлення?
Ми розуміємо: є певний політичний момент у тому, що росіяни внесли Запорізьку область у повному складі до своєї конституції. Так Херсонську ж також… А Запоріжжя в інформаційному полі відсутнє… При тому, що воно є українське, при тому, що 28 відсотків підконтрольні Україні… І тут живуть люди, які підтримують Україну, які хочуть працювати в Україні…
– Скільки біженців місто прийняло, і саме з області! І вони стали рушійним ресурсом, не тільки навантаженням…
– Так. Однак підтримка, яка заходила в Запоріжжя до цього часу, здебільшого від міжнародних партнерів, – була гуманітарна. І ми неймовірно вдячні, що вони допомагали нашим людям. Тим, які виїхали, які не знають, що їм робити, без підтримки саме цих гуманітарних інституцій. Не знаю, як би вони це пережили. Допомога 2022 року – це ще не про відновлювання, це про виживання. А такі проєкти, які б надавали кошти, саме грошові, щоб придбати саме те, потрібно, почали заходити наприкінці 2023 року.
Спілкуючись, як-то кажуть, у полях, усе частіше чую: чому таке ставлення? Чому банки не підтримують, чому програми нас не охоплюють, чому проєкти не працюють? Це питання взагалі до влади. Але ми маємо озвучити думки наших людей.
Такі проєкти, які підтримують саме бізнес, до Запорізької області почали заходити тільки 2023 року. І нам треба розробляти стратегію. Приватна ініціатива, влада та міжнародні організації мають діяти разом. Ми потихеньку до цього йдемо. Ми дуже бережемо репутацію, бо гроші – вони сьогодні є, завтра може не бути, а якщо у тебе є репутація, ти можеш сподіватися на співпрацю.
– І те, що «Рада жінок-фермерок» потрапила до зони уваги Міжнародної організації Mercy Corps, – тому підтвердження.
– Так, наша співпраця із Міжнародною організацією Mercy Corps – перша ластівка допомоги Запорізькій області. Програма підтримки сільського господарства України фінансується фондом Говарда Г.Баффета. Він великий друг України. Фонд має декілька проєктів, які підтримують сільське господарство.
Працюють «Жнива перемоги», за якими безкоштовно надається техніка для польових робіт. У 2023-му цю техніку використовували у Петрівській і Михайло-Лукашівській громадах Запорізької області. Фермери отримали комбайни, щоб зібрати врожай, і це була дуже доречна допомога.
З осені 2023 року за допомоги Міжнародної організації Mercy Corps працюють дві грантові програми. Це підтримка домогосподарств, які хочуть забезпечити своє життя, виробляючи та реалізуючи сільськогосподарську продукцію, щоб таким чином заробляти на родину, на домогосподарство. Цей напрямок цікавий тим, що завдяки йому розвивається малий, і навіть мікробізнес, на сільських територіях. Отримавши грант, люди розуміють, що можуть щось заробляти, стають незалежними, не очікують якихось виплат, набувають впевненості, що вони можуть спиратися на себе, планувати свій бюджет і своє життя – і це дуже гарно. Це також вливання коштів у сільську громаду, тому що людина, заробляючи гроші, витрачає їх чи у сільському магазині, чи купуючи у сусіда молоко. Таким чином наповнюється грошима і пожвавлюється економіка громади.
І, по-третє, це знімає соціальну напругу, яка існує у сільських населених пунктах, тому що… роботи там нема, а людям потрібно себе якось забезпечувати. Крім того споживачі отримують смачну хорошу якісну продукцію, доступнішу. Ця програма не зобов’язує людей реєструвати бізнес. Бо більшість селян бояться цього, не знають, як платити податки, налякані стереотипами. А так вони ведуть свою діяльність, нею забезпечені, і цим задоволені. В середньому сума гранту становить 3000 доларів, може бути менше, може трохи більше.
Більш вагомий напрямок – це підтримка бізнесу [будь-якого зареєстрованого незалежно від організаційно-правової форми, окрім бюджетних, державних та комунальних форм власності. Найголовніша ідея – підтримати не будь-який бізнес, не будь-яке домашнє домогосподарство, а саме тих, які відчутно постраждали від війни. Оцей критерій дуже важливий, якщо ми говоримо про ці проєкти].
Учасники мають відповідати деяким критеріям. По-перше, бізнес має бути потрібним і громаді, і домогосподарствам. Вимога – мати відкриту модель співпраці із домогосподарствами: або надавати якісь послуги, або створювати робочі місця, або закуповувати продукцію, бути ринком збуту для малого бізнесу. Тобто це процес кооперації з малим бізнесом. Таким чином, при підтримці одного великого агровиробника підтримку має багато маленьких. Це – як коло по воді, коли кинув камінець – і з того розходиться енергія. Тож, користь від одного вкладання, в одну юридичну особу впливає на всю громаду, і всі отримують користь. Там сума серйозніша, до 75-ти тисяч доларів, і надається за умови співучасті – до 50-ти відсотків. Кожний випадок розглядається в індивідуальному порядку, залежно від того, наскільки постраждав бізнес.
Запорізька область долучена до цієї програми, і на меті її – першочергова підтримка саме місцевого бізнесу на постраждалих від війни територіях. А також підняти людей, які виїхали з територій, де йшла війна, і таким чином допомогти постраждалим, і бізнесам, які релокувалися. Ми дуже сподіваємося, шо в Запорізьку область почнуть заходити й інші великі міжнародні грантові проєкти, які підтримають мікро-, малий та середній бізнес, тому що нашим територіям потрібно розвиватися, наші підприємці, агровиробники потребують підтримки, їм не вистачає оборотних коштів для того, щоб втілювати свою діяльність, і ми сподіваємося, що на нашу область звернуть увагу і підтримають.
Окремо хочу сказати про наших жінок, які залишилися на нашій території і продовжують свою діяльність у страшних умовах. У нас є жінки, які працюють під обстрілами, це неймовірні жінки, які те тільки вирощують продукцію, не лише підтримують свою бізнес-діяльність, вони – опора і підтримка для односельців, своїх громад. Вони є осередками гуманітарної підтримки для них, вони – волонтери, берегині, до яких завжди звертаються люди поруч.
Інеса АТАМАНЧУК, фото надане ГО «Рада жінок-фермерок»
*Закінчення, початок у номері від 2 травня
