За повідомленням Запорізької ОДА, сім’ї полонених військовослужбовців 55-ї артилерійської бригади «Запорізька Січ» зустрілися з начальником ЗОВА Іваном Федоровим. Говорили про підтримку їхніх зусиль задля звільнення своїх рідних.
Світлана чекає на свого чоловіка Данила. Він був серед оборонців Азовсталі. Там було багато поранених. Тож Данило, фармацевт за освітою, надавав медичну допомогу побратимам – обробляв та перев’язував рани, робив уколи. 16 травня 2022 року чоловік останній раз подзвонив дружині. Згодом Міжнародний Червоний Хрест підтвердив, що Данило перебуває в полоні.
– Минулого року ми побачили судилище, під час якого чоловіка засудили до 16 років ув’язнення. Судячи з фото, він втратив третину ваги. Сьогодні ми прийшли просити про допомогу. Ми звертаємося до багатьох структур, щоб не забували про засуджених в рф українських військовополонених, бо саме засуджених обмінюють вкрай рідко, – розповіла Світлана.
У запоріжанки Наталії вже три роки в полоні син Дмитро. У травні 2022 року жінка втратила з ним зв’язок. І лише на початку 2023 року дізналася про його долю.
– Я майже 8 місяців не знала про нього нічого. Це було не життя, чесно кажучи. Я не знаю досі, як я цей момент пережила. А потім 1 січня 2023 року був обмін. Вийшов хлопець, який разом із сином перебував у російській колонії, і він мене знайшов. Подзвонив і розповів, що сина мого бачив, що він живий, слава Богу. Я не можу це пояснити, але я видихнула, і мені стало легше. Тоді я сказала: все, беру себе в руки і борюся. Ми дуже багато чого робимо, але вважаємо, що цього недостатньо. Ми звертаємося до всіх, до кого можна. І дуже хочемо, щоб військова адміністрації нам допомогла писати клопотання, звернення до всіх інстанцій задля повернення з полону хлопців, які служили в нашій 55-й бригаді, – поділилася пані Наталія.
Родини військовополонених бригади «Запорізька Січ» ініціювали зустріч з начальником ЗОВА Іваном Федоровим. До неї доєднався і представник військової частини – начальник відділення цивільно-військового співробітництва Анатолій Павлуша. За його словами, з початку повномасштабного вторгнення в полон потрапили 64 військовослужбовці даної бригади. Наразі 40 з них вже звільнено.
– Одна зі стратегій, яку ми разом з родинами обрали, – це писати клопотання та звернення в різні інстанції, в яких надаємо повну об’єктивну інформацію про стан здоров’я військовополонених, про те, скільки вони вже перебувають у полоні. На жаль, артилеристів дуже тяжко міняють, бо це фахівці. Тим більше, якщо це командир батареї, командир гармати, топогеодезист. Їх довгий час не міняли, а тут за один день, 19 березня 2025 року, поміняли одразу 20 людей. Що на це вплинуло, сказати не можу. До кого ще можна звернутися, щоб наші хлопці потрапили на обмін? Бо за три роки полону у багатьох з них вже невиліковні хвороби. Їхній фізичний стан вже просто критичний, – зауважив Анатолій Павлуша.
Учасники зустрічі обговорили взаємодію з Координаційним штабом з обміну військовополонених, Службою безпеки України та іншими інституціями, що залучені до організації обмінів. Основна проблема – недостатня кількість інформації, що отримують родини про своїх близьких.
– На жаль, навіть їдучи на обмін, ми не завжди знаємо, кого обміняємо. Росіяни часто по факту вносять зміни у списки – так було під час останніх трьох обмінів. Чи будуть наступні обміни? Точно будуть! – зазначив начальник обласної військової адміністрації Іван Федоров.
Наразі шість звільнених з полону військовослужбовців бригади перебувають на лікуванні у Запоріжжі. Очільник області запропонував організувати зустріч із ними для родин, що чекають синів та чоловіків з полону. Це дасть змогу рідним бранців отримати інформацію з перших вуст. Також пообіцяв звернутися до Уповноваженого з прав людини, СБУ та інших структур, що беруть участь в організації обмінів, щоб акцентувати увагу на звільненні полонених артилеристів, зокрема і засуджених у росії.
