У січні у волонтерському центрі «Завжди разом» отримали автономні пічки. Чому до цього нехитрого та надійного приладдя причепилася назва «буржуйка», – вгадати важко. Та нинішні критичні обставини співпадають із подіями сторічної давнини. І нині саме такі пічки потрібні людям, що мешкають у приватному секторі міста чи у селі, – бо дозволяють розраховувати не на центральне постачання тепла, а на власні зусилля. Може, тому й зветься пічка буржуйкою?
Тож, у перші тижні нового року волонтери «Завжди разом», завдяки чеській гуманітарній організації «Людина в біді», виконували роль чарівника. Отримували пічки й запорізькі родини, і люди, що знайшли тимчасовий притулок у нашому місті та області.
З родиною з Оріхова, які нині живуть у Вільнянському районі – Надією та Анатолієм Писаренко – ми роззнайомились завдяки нашій газеті.
– Моя родина виписує «МИГ» з моїх 14-ти років – з 1974-го. Знали головного редактора Анатолія Півненка, знаємо його родину, бо він наш, оріхівський. Бували у нього в гостях, на п’ятому поверсі редакції… Світла йому пам’ять…
Дізнавшись, що наша розмова потрапить на сторінки газети, Надія Вікторівна посміхнулася: у дні підписки в Оріхові її фото було надруковано у репортажі.
Про нинішній стан рідного міста говорять із болем.
Надія працювала у школі, педагог-дефектолог. Оріхівський НВК №2 завдяки директорці Людмилі Дмитрівні Заїченко з 2016 року запровадив принципи інклюзивного навчання, лідирував за цим напрямком в області. За німецькою грантовою програмою добудували при школі зразковий спортивний зал. Та пропрацював він лише півтора роки – нині його руйнують обстріли російських окупантів.
– І тепер його бомблять, бомблять, – промовляє жінка. – У нас серце кров’ю обливається.
Страждає і школа, і весь Оріхів…
Заклад, де викладає чоловік Надії, Анатолій Писаренко, технікум електронних приладів, отримав прихисток у Запоріжжі.
– Нам віддали четвертий поверх коледжу, тож працюємо.
Є в родині Писаренків ще один вірний читач нашої газети, старенька мама Анатолія Івановича. Щоб її врятувати, вивезти з-під обстрілів, свого часу здійснили мало не подвиг.
– У серпні, коли їхав її забирати, люди, що з Енергодару вибирались на Запоріжжя, радили: не їдьте, повертайтесь… Там пекло…
І нині, коли раз на тиждень-два Анатолій виїжджає до Оріхова, Надія не може знайти місця, щоб заспокоїти тривогу.
Чекатимуть тепер разом із мамою біля теплої пічки. Знайшлася у нашому центрі й тепла ковдра, ще з гуманітарної допомоги, яку отримували весною.
Наразі, завдяки чеський допомозі, маємо змогу обігріти п’ятнадцять родин, допомогти людям в екстремальних умовах відсутності тепла облаштувати побут.
Наш центр «Завжди разом», до речі, не має центрального опалення, тож ми добре розуміємо, в яких умовах іноді вимушено перебувають люди.
Тож, за вчасну та дуже актуальну допомогу дякуємо чеським благодійникам! Дякуємо за наших обігрітих співгромадян.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Слово правди – наша зброя”