Громадська організація “Форум-Арт” реалізує культурницькі проекти для студентів і дітей і сподівається в майбутньому прислужитися єднанню на одному майданчику різних мистецтв
У Запоріжжі є чимало громадських культурницьких організацій, включаючи регіональні представництва національних творчих спілок, аматорські об’єднання та клуби за духовними інтересами. Але в мистецькому середовищі трапляється не так багато випадків, коли різні діячі культури створюють якийсь спільний продукт, цікавий більш ніж шанувальникам якогось окремого виду мистецтва.
Пальму першості тримає Центр мистецтв “Арт-Простір”, відомий широкому загалу, перш за все, організацією масштабного форуму “Запорізька книжкова толока”, на якій ось уже кілька років можна не тільки пірнути в літературний вир, але й фільми подивитися, і гарну сучасну музику послухати, й з творчістю художників та фотохудожників познайомитися.
А нещодавно в нашому місті з’явилася громадська організація під назвою “Форум-Арт”, яка “засвітилася” анонсованим [у тому числі й на сторінках “МИГа”] конкурсом студентських рецензій на культурні події. Нащо він потрібен, та що взагалі мають на меті фундатори цієї організації, ми поспілкувалися з головою ГО “Форум-Арт”, театрознавицею Наталією Ігнатьєвою.
– Ідея створення ГО “Форум-Арт” народилася у членів об’єднання “Запорізьке театральне товариство”, яке двічі проводило конкурс студентських рецензій на вистави-учасниці театрального фестивалю-конкурсу на вищу нагороду Придніпров’я “Січеславна”. Минулого року в Бердянську у партнерстві з тим же таки ЗТТ було проведено I Всеукраїнський фестиваль дитячих та юнацьких театральних колективів “Казки України”.
Під час підготовки обох подій ми спілкувалися не лише з театральними діячами, а й з педагогами, науковцями, музикантами… Співпраця виявилася досить плідною, і виникла ідея на обмежуватися суто театральними проектами. Так у вересні минулого року і з’явилася ГО “Форум-Арт”.
Фото з сайту pro.berdyansk.biz
Організація ще молода, тож розумно починати зі знайомої “території”:), поступово її розширюючи. Конкурс студентських рецензій на культурні події, яким опікується “Форум-Арт”, покликаний заохотити молодь до відвідування різних мистецьких акцій, їх обговорення та аналізу. В ідеалі хочеться охопити все культурне поле Запоріжжя через тексти студентів. Не тільки майбутніх журналістів, а й філологів, і загалом усіх охочих. Передбачаються також майстер-класи членів журі, які можуть поділитися досвідом.
Розширено діапазон конкурсу, отже й термін проведення подовжено – до 12 травня. Підсумки плануємо підбити до 21 травня.
– Зараз іде підготовка другого фестивалю “Казки України”, який має відбутися з 31 травня по 2 червня у Бердянську. Чим він відрізнятиметься від минулорічного?
– Цьогоріч “Казки…” триватимуть довше, охоплять більше колективів і глядачів, залучать діток з вадами здоров’я. І йдеться вже не тільки про розвиток дитячої творчості, а й про інклюзію в мистецтві, інтеграцію дітей з інвалідністю в загальний творчий процес. Щодо цього нам пощастило заручитися підтримкою Департаменту освіти та науки Запорізької облдержадміністрації, загалом обласної влади. Вдалося втримати інтерес до фестивалю Бердянської міськради і минулорічних партнерів.
Досвід показує, що діти здебільшого не зважають на стереотипи і відкритіші до спілкування, ніж ми, дорослі. Головне – підтримувати їх, створювати умови. Тому на фестивалі “Казки України” немає змагань чи протиставлень. Ми відзначаємо найсильніші сторони кожного колективу. Наприклад, минулого року одна з дитячих студій була нагороджена за майстерність у створенні драматичної вистави, а інша – за найкраще вміння працювати в ансамблі. Коли ніхто нікого не порівнює і ніхто ні з ким не конкурує, виникає невимушеність спілкування.
Зараз ми з бердянськими колегами шукаємо партнерів-підприємців, аби забезпечити всі потреби фестивалю.
– Співпраця з підприємцями – єдине джерело фінансування?
– Якщо говорити про цей конкретний проект – то його, на щастя, підтримує і обласна влада, фінансово й організаційно. А загалом існують гранти, фонди і так далі. Звісно, грантодавці не готові працювати з ГО, вік яких – менше року. Це зрозуміло: спершу треба підтвердити нашу спроможність. Зараз ми напрацьовуємо механізми проектної діяльності. І конкурс студентських рецензій – один із таких проектів. Ми вже зуміли знайти зацікавлених людей, волонтерів, приміщення для майстер-класів. Нині шукаємо кошти для заохочення переможців, аби нагородою були не тільки диплом і публікація, а й подарунок. Що краще будуть опрацьовані наші перші проекти, то більше шансів на підтримку в майбутньому.
– До речі, про майбутнє. Яким воно бачиться членам “Форум-Арту”?
– Задумів чимало. Конкурси й фестивалі – дуже продуктивна форма роботи. Ми зараз вивчаємо досвід українських міст, де культурні діячі залучають колег із інших регіонів і створюють копродукцію, що цікава і власній аудиторії, і всій Україні, і за кордоном.
Робиться це на незалежних майданчиках. Українські театри здебільшого репертуарні і не мають часу й можливості приділяти увагу тому, що поза основною діяльністю. А співпраця, наприклад, акторів, які в цей час менше зайняті в репертуарі, з музикантами, скульпторами може дати хороший результат.
– Чи плануєте ви об’єднуватися на якихось акціях з іншими громадськими організаціями?
– Так. Але не можна просто сказати: “Ану, об’єднаймося!” – і всі одразу об’єдналися. Сталі зв’язки, цікаві ідеї виникають природно: на мистецьких подіях, на тренінгах з культурного менеджменту, у неформальному спілкуванні.
Об’єднати сили міг би такий фестиваль, як ГОГОЛЬFEST. Його президент Влад Троїцький надає можливість українським містам поєднати бренд фестивалю з унікальним власним колоритом. У такому форматі ГОГОЛЬFEST проходив у Маріуполі, Вінниці. Раніше – в Івано-Франківську.
До нового року ми та кілька інших ГО зустрічалися з командою ГОГОЛЬFESTу, обговорювали запорізьку версію, з напрямком авангарду. Та, звичайно, міжнародний мультидисциплінарний фестиваль такого рівня потребує не тільки єднання митців і мененджерів, не лише грантових коштів, а й підтримки міської влади. Отож, будемо сподіватися.
Розмовляла Ганна Чуприна, фото Сергія Томка