У Запорізькому Палаці спорту “Юність”, що був свідком сотен гандбольних матчів екстра-класу, відбулася незвична подія. Спортивна громадськість індустріального регіону відзначила 40-річчя з часу здобуття чоловічою командою Запорізького індустріального інституту континентального трофею – Кубка ІГФ.
Варто зауважити, що сильна стать таку перемогу принесла вперше в Україні, якщо мова про клубні змагання. Так, знамениті київські спартаківки до того часу багато фіналів виграли в Кубку європейських чемпіонів. Чи чекали прориву від чоловічої дружини? Ба більше, з нетерпінням! І зрештою, підопічні Семена Полонського та його бойового помічника Валерія Зеленова цю мрію здійснили навесні 1983 року.
Так би мовити, по ходу п’єси, вони розібралися із повпредами знаних у гандболі держав – Ісландії (“Фімлейкафелаг”), Нідерландів (“Блаув-Віт Лімбург”), Угорщини (“Баняс”), Західного Берліну (“Райнікендорфер Фюхсе”). Нарешті, фінал звів запоріжців зі шведською “Карлскруною”.
Тут варто поділитися лірикою. Палац спорту “Юність” регулярно був у різні сезони в фокусі наших каналів. Тож приблизне уявлення, що кожен гандбольний поєдинок у цьому святковому інтер’єрі – справжнє шоу, ви зформували. Ну а ми перемножуємо на
той ажіотаж, що панував між виїзною грою (ЗІІ переміг – 22:20) і матчем-відповіддю, і ось вам 5 тисяч народу в залі з офіційною місткістю близько 4.000. Ну й ще кілька тисяч навкруг арени, які ловили кожен звук трибун і диктора крізь відчинені вітражі.
Натхненна гра господарів була наче прем’єра пісні – 23:16. Кубок – наш!
Запоріжжя й так носило на руках своїх кумирів, а тут команда принесла із собою трофей на центральний проспект. А нинішнього четверга вже точна його копія була доступною для всіх бажаючих у конференц-залі Палацу. Підходь і фіксуй себе на фото.
Правда, спершу присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, кого, на жаль, уже немає з нами. Це заслужені,тренери СРСР Семен Полонський і Валерій Зеленов, гравці того легендарного складу Анатолій Саржевський, Геннадій Жарік, воротарі Олександр Шипенко (чемпіон світу-1982) і Микола Жуков, адміністратор команди Микола Михайленко, багаторічний голова Запорізького облспорткомітету Володимир Козирець.
Потрібно сказати, що ці урочистості пройшли за чіткою програмою, аби нікого не забули. Особливо відзначалася, в історичному плані, альма-матер колективу. Колись це був філіал Дніпропетровського металургійного, потім ЗМетІ вже як повноцінний вуз у рідному місті, і зрештою – Запорізький індустріальний інститут. Його ректор, професор Юрій Михайлович Потебня по праву вважається батьком і вузу, й гандбольної команди. Завдяки його авторитету й наполегливості, з’явилася, в тому числі, “Студентська Січ” із сучасним спорткомлексом і профілакторієм. Уявіть собі, що значило для нестоличного (нехай винятково потужного в промисловому сенсі) міста – кілька разів ставати призером союзних чемпіонатів! А без цього рангу, хіба реальним би був виступ у Європі?
Ну а створення крутого ансамблю виконавців – окрема розмова. Нині на ювілейну зустріч прийшли: капітан тієї команди, олімпійський чемпіон-1976 і срібний призер-1980 Сергій Кушнірюк, олімпійський чемпіон Олександр Резанов (обидва – заслужені майстри спорту), майстри спорту міжнародного класу Олексій Тищенко, Олександр Сокол, В’ячеслав Дідушенко. Відеопоздоровлення надіслали з далеких заокеанських широт знаний розігруючий тієї дружини Леонід Беренштейн і лікар Марк Дашевський (знов-таки, респект організаторам заходу!). Безумовно, всією душею з партнерами ті з плеяди 1983-го, хто не прибув сюди з-за кордону: Олег Дяков, Георгій Зубков, Сергій Дзевель, Олександр Педан.
Користуючись нагодою, скажу, що на стадії проєкту закоперниками виступили начальниця Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької ОДА Наталія Власова, голова Відділення Національного олімпійського комітету в Запорізькій області Володимир Лобанов, відомий журналіст і тодішній прес-аташе команди майстрів Юрій Лісовий. Знаючи добре всіх цих ентузіастів, не здивувався, що задум знайшов своє втілення.
Зокрема, в гарному ігровому темпі, наче вправний тамада, провів зустріч спортивний журналіст Ігор Павленко (він, як з’ясувалося, і автор сценарію – це ж не просто “напис у титрах”). Ну а яка ж крута річниця без, власне, гандбольного матчу? Звісно, хлопчики 2008 року народження ще не мушкетери гандболу, але завдатки козаків у них є.
– Ми подумали, й вирішили змоделювати цю зустріч поколінь у руслі Всеукраїнського Олімпійського уроку, – пояснив Володимир Лобанов. – Адже спілкування із зірками це і стимул зростати, і подивитися крізь призму єврокубка, які ж тридиції треба підхопити, наче естафету? Поки що зіграли між спортшколами в форматі “2 тайми по 10 хвилин”. Вийшло, повірте, цікаво й щиро. А дітям вручили атрибутику НОК України.
– Володимире Євгеновичу, зізнайтеся: де ви посеред літніх канікул знайшли стільки гравців з такими навичками?
– Працюємо 24/7 і не менше 365-ти. Звичайно, наші прекрасні дитячі тренери мобілізували своїх вихованців. Відповідав за порядок у військах такий бувалий наставник, як Володимир Іванович Харченко. І в даному разі, як ви розумієте, рахунок на табло – не головне. Я дивився хлоп’ячий гандбол поруч з деканом Бердянського державного педуніверситету, професором Кушнірюком – так, тим самим. І відзначив Сергій Георгійович, що попри складні часи й воєнний стан, перспективні юнаки у нас є. Навіть чимало. Але їх необхідно зберегти для гандболу й максимально підтримати.
Підготував Євген КАРЕЛЬСЬКИЙ
