У житті запорізького художника Миколи Іолопа було декілька моментів, які к розмові нашій ми позначили як аплодисменти. Іноді вони мали вигляд доброго слова за спиною. Іноді звучали справжніми аплодисментами.
І з Тетяною Ніловною Яблонською була історія.
Вона була керівником групи, коли Микола Іолоп написав ворота у Седнєві… Це дуже визначна брама, що веде до садиби Лізогубов. Шевченко ходив через цю браму. Він із Лизогубами мав добрі стосунки.
Ця робота була згодом закуплена, нині вона є у музеї… Залишились начерки, ескізи.
І виникла вона так.
“Йду на натуру. Несу великий холст та маленький холст. Призупинився із блокнотиком, замальовую. Поруч художники, і Яблонська йшла – із донькою Гаяне, з Ірою, онукою…
І я стою, замальовую…
– А що ж ви намітили? Що будете робити? – питають.
– Ось, – кажу, браму…
Яблонська й каже:
– Ех, Миколо, Миколо. Скільки вже ці ворота писали, і хто тільки не писав…
Ну… хто б ні малював, а я тут із блокнотиком.
І я відтворив, домалював ці ворота, бо лишились самі прутики. І каркасів нема… Та ворота працюють! І навіси ще ті, старі, ковані. І конфігурація збереглась.
Я посидів годинки зо дві, відтворив малюнок решітки воріт – такими, якими ці ворота мають бути. Я відновив і написав етюд. Відніс до майстерні.
Яблонська йшла на обід, мене зустріла і питає:
– Миколо, і що у вас там із брамою? Написали? Хвастайтесь!
Я кажу:
– Тетяно Нилівно, там етюдик…
– Покажіть-покажіть.
Зайшла вона до майстерні, я їй показав етюд…
І вона каже, серьезно:
– Миколо, давайте мінятися.
Продовжує:
– Я таких воріт ще не бачила.
А це у мене перший контакт, перша така зустріч із Яблонською була!
І я показав ще роботи:
– Ну, а ви хитрун! Таке намалювали…
А мій етюд роздивляючись, дещо розгонистий, вона підказує, де треба композицію обрізати, коли переносити на великий холст… Я їй малюнки, фрагменти показав. Каже: “Ух ти! Молодець”.
Взяв я великий холст. А мені попався не цілий, а зшитий посередині. І якраз до виставки діло йшло. І я написав цю браму. Яблонська поїхала трохі раніше, тобто перегляд робіт групи вона не робила.
Але ж там ще художники були серйозні, Захаров, знайомий Яблонської із Одеси, маріупольські художники. Заходять до мене у майстерню: хочемо з тобою побалакати, ми заходили, мовляв, тебе не було… Тож показуй, що там є… Ну, я роботи показав.
Та ж, Миколо, ми хотіли з тобою поговорити. Тобі, Миколо, ще не дозволено. – Що не дозволено? – Ну… це тільки Михайло Врубель міг собі дозволити на зшитому холсті малювати, і роботу відразу до музею забирали… А у тебе зшитий холст, і ти його не продасиш…
А я… на виставку дав, робота пройшла. Яблонська із Гаяне запросили мене до себе у майстерню завітати, тудасюда,.. И роботу закупили! На зшитому холсті! (сміється)
А потім наш музей її перехопив. Вона тепер у музеї. А у майстерні на стіні – варіант. І ще є різні варіанти, сонячні, інші…
Інеса АТАМАНЧУК, фото автора
