Фото с сайта: fakty.com.ua/ukraine
Инаугурационная речь президента Украины Владимира Зеленского в Верховной Раде в понедельник (на языке оригинала):
“Дорогі українці!
Після моєї перемоги на виборах мій шестирічний син сказав:
«Та! По телевізору кажуть, що «Зеленський – Президент…»
Виходить, що… я… теж Президент?!»
І тоді це прозвучало як жарт, але згодом я зрозумів, що насправді це істина.
Тому що кожен з нас Президент.
Не 73 відсотки, які за мене голосували, а всі 100 відсотків українців.
Це не моя, це наша спільна перемога.
І це – наш спільний шанс. За який ми несемо спільну відповідальність.
І щойно – не тільки я складав присягу. Кожен з нас поклав руку на Конституцію і кожен з нас присягнув на вірність Україні.
Уявіть собі гучні заголовки: «Президент не платить податків», «Президент напідпитку промчав на червоне світло», «Президент потихеньку краде, бо «всі ж так роблять».
Ви згодні, що це ганьба?
Ось що я маю на увазі, коли кажу, що кожен з нас – Президент.
Відсьогодні кожен з нас несе відповідальність за країну, яку ми залишимо своїм дітям.
Кожен з нас, на своєму місці, зможе зробити все для розквіту України.
Європейська країна починається з кожного.
Ми обрали шлях до Європи, але Європа – не десь там. Європа ось тут (у голові – ред.). І коли вона буде ось тут – тоді вона з’явиться і ось тут – у всій Україні.
І це – наша спільна мрія.
Але у нас є і спільний біль.
Кожен з нас загинув на Донбасі.
Кожного дня ми втрачаємо кожного з нас.
І кожен з нас – переселенець.
Ті, хто втратив власний дім… І ті, хто відчинив двері власного дому, розділивши біль.
І кожен з нас – заробітчанин.
Ті, хто не знайшов себе вдома, а знайшов заробіток на чужині…
Ті, хто в боротьбі із бідністю змушений втрачати власну гідність.
Але ми все це подолаємо! Бо кожен з нас – українець.
Ми всі українці: не існує більших чи менших, правильних чи неправильних.
Від Ужгорода до Луганська. Від Чернігова до Сімферополя. У Львові, Харкові, Донецьку, у Дніпрі й в Одесі – ми українці.
І ми маємо бути єдині. Адже тільки тоді – ми сильні.
І сьогодні я звертаюсь до всіх українців у світі. Нас 65 мільйонів.
Так, не дивуйтесь – нас 65 мільйонів. Тих, кого народила українська земля.
Українці в Європі та Азії, у Північній та Південній Америці, в Австралії і в Африці. Я звертаюсь до всіх українців на планеті!
Ви нам дуже потрібні. Усім, хто готовий будувати нову, сильну та успішну Україну, я з радістю надам українське громадянство.
Ви повинні їхати в Україну не в гості, а додому.
Ми чекаємо на вас. Сувенірів з-за кордону не потрібно, привезіть, будь ласка, свої знання, досвід і ментальні цінності.
Все це допоможе нам почати нову епоху.
Скептики скажуть: це фантастика. Це неможливо.
А може, це і є наша національна ідея? Об’єднавшись – зробити неможливе.
Всупереч усьому!
Згадайте збірну Ісландії з футболу на чемпіонаті Європи.
Коли дантист, режисер, пілот, студент і прибиральник билися й захищали честь своєї країни. І зробили це, хоча ніхто не вірив.
І це наш шлях. Ми повинні стати ісландцями у футболі, ізраїльтянами – в обороні рідної землі, японцями – у технологіях, швейцарцями – в умінні щасливо жити одне з одним, незважаючи на будь-які розбіжності.
І наше найперше завдання – припинення вогню на Донбасі.
Мене часто питали: а на що ви готові заради припинення вогню?
Дивне запитання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей?
Можу запевнити – задля того, щоб наші герої більше не гинули,
я готовий на все. І я точно не боюсь ухвалювати складні рішення,
я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги,
і якщо буде потрібно – я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир. Не втрачаючи наших територій.
Історія – несправедлива річ.
Не ми почали цю війну. Але нам цю війну закінчувати.
І ми готові до діалогу. И я уверен, что прекрасным первым шагом для начала этого диалога, станет возвращение всех украинских пленных.
Наш наступний виклик – це повернення втрачених територій.
Чесно кажучи, мені здається, що це формулювання не зовсім коректне.
Бо неможливо втратити те, що й так наше.
І Крим, і Донбас – це наша українська земля.
Де ми втратили найголовніше. Це – люди.
И сегодня мы должны возвращать их сознание. Вот что мы потеряли.
За эти годы власть не сделала ничего, чтобы они чувствовали себя украинцами. Знали – они не чужие, они наши, они украинцы.
И пусть кто угодно раздает хоть по 10 паспортов, это ничего не изменит. Украинец – это не в паспорте. Украинец – это вот здесь.
І я точно це знаю. Знаю від бійців, які захищають Україну – наших героїв, і україномовних, и «русскоговорящих».
Там, на передовій, немає чвар і розбрату, там є сміливість і честь.
І я хочу звернутися до наших захисників.
Не буває сильної армії там, де влада не поважає людей, які щодня віддають життя за країну. Я зроблю все, щоб ви відчували повагу. Це гідне, а головне, стабільне фінансове забезпечення, ваші житлові умови, законні відпустки після виконання бойових завдань, відпочинок для вас і ваших родин.
Потрібно не розповідати про стандарти НАТО, а творити ці стандарти.
Безумовно, окрім війни, є ще багато бід, які роблять українців нещасливими. Це шокуючі тарифи, принизливі зарплати і пенсії, болючі ціни, неіснуючі робочі місця.
Це медицина, про покращення якої говорять здебільшого ті, хто ніколи не лежав з дитиною у звичайній лікарні.
Це міфічні українські дороги, які будуються та ремонтуються тільки у чиїсь бурхливій уяві.
Дозвольте мені процитувати одного американського актора, який став класним американським президентом: «Уряд не вирішує наших проблем. Уряд і є нашою проблемою».
І я не розумію наш уряд, який тільки розводить руками й каже: ми нічого не можемо зробити.
Неправда. Можете.
Ви можете взяти аркуш, взяти ручку і звільнити свої місця для тих, хто буде думати про наступні покоління, а не про наступні вибори!
Зробіть це. І люди оцінять.
Якісь у вас вибіркові оплески. Не всім подобається, що я кажу?
Дарма, бо це кажу не я, а народ України.
І моє обрання доводить – громадяни втомились від досвідчених, системних, надутих політиків, які за 28 років створили країну можливостей.
Можливостей «відкатів», «потоків», «дерибанів».
Ми збудуємо країну інших можливостей.
Де всі рівні перед законом, де є чесні та прозорі правила гри. Одні для всіх.
А для цього до влади повинні прийти люди, які будуть служити народу.
І я дуже хочу, щоб у ваших кабінетах не було моїх зображень.
Бо Президент – не ікона, не ідол, Президент – це не портрет.
Повісьте туди фотографії своїх дітей і перед кожним рішенням дивиться в очі їм.
Я можу ще багато чого сказати, але українці хочуть не слів, а дій. Тож…
Шановні депутати!
Ви призначили інавгурацію у понеділок, у робочий день.
Я бачу в цьому один плюс – це значить, ви готові працювати.
А тому прошу вас ухвалити:
1. Закон про скасування депутатської недоторканності.
2. Закон про кримінальну відповідальність за незаконне збагачення.
3. Багатостраждальний Виборчий кодекс і зробити відкриті списки.
А також. Прошу звільнити з посад:
1. Голову Служби Безпеки України.
2. Генерального Прокурора України.
3. Міністра оборони України.
Це геть не все, що ви можете зробити. Але для початку – достатньо.
У вас буде два місяці. Ухваліть ці важливі закони та рішення.
Повісьте усі медалі собі.
Заробіть непогані бали на дострокові парламентські вибори.
Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання.
Слава Україні!
І наостанок. Дорогий народе!
Протягом свого життя я намагався робити все, щоб українці усміхалися.
Це була моя місія.
Тепер я робитиму все, щоб українці принаймні більше не плакали”.
interfax.com.ua/news/political/588275.html
