Рівно 125 років тому в Медовому місті на Молочній річці народився великий – без жодного перебільшення, художник Олександр Тишлер, містифікатор та фантазер, який протягом п’ятдесяти років свого життя малював великого героя з міста Гуляйполя – батька Махна, звичайно ж. І нічого йому за це не було. При тому, що влада ніколи не жалувала митця з Мелітополя увагою та добрим словом.
Останній – за часом, портрет легендарного отамана з Гуляйполя Олександр Тишлер написав за чотири роки до своєї смерті – у 1976 році. Він перед вами і називається… «Махно на білому коні». Здивовані? А я спочатку був майже шокований, коли, зібравши махновську серію Олександра Тишлера – що знайшлося в Інтернеті, розібрався, що Нестора Івановича він завжди, протягом п’ятдесяти років, малював… в образі жінки. Могло у зв’язку з цим здатися, що Тишлер висміює батька, зображуючи його зовсім не таким, яким ми пам’ятаємо бунтівного Нестора по портретах, що збереглися. «Ви врахуйте, – вчасно спрямували мої думки в потрібне русло розуміючі люди, – що він був театральним художником, світ бачив по-своєму». Плюс – схильність Тишлера до містифікацій. До речі, і Нестор Махно в юності грав у театральному гуртку в Гуляйполі. Як він сам писав, «хотів стати артистом і смішити глядачів». От і перетнулися два артисти, два містифікатори. Театр – це ж завжди містифікація.
Розповідають, що до Мелітополя 1918 року загін батька Махна в’їхав під виглядом… весільного кортежу. При цьому роль нареченої виконував сам батько. «Махно в ролі нареченої», – так називається одна з перших робіт Олександра Тишлера з його серії «Махновщина». Картина написана 1926 року. Вона дуже динамічна: кінь Махна, якого ледве стримує махновець, рветься вперед. У «нареченої» злетіла фата. Міцною, явно не жіночою рукою, вона теж намагається стримати коня. А той рветься вперед. Особисто я цю роботу, виконану в чорно-червоно-білих тонах [олівцем і чорнилом], ось як пояснюю: густу нічну передгрозову імлу розвіяв спалах блискавки, вихопивши з ночі театрально-весільний кортеж батька Махна. Та й не кортеж це зовсім, а… воля вільна, якщо хочете. Гуляйполе в обличчях.
«Махно перед дзеркалом» – ще одна робота Тишлера з махновської серії, що відноситься до 1933 року. Нестор Іванович тут – знову в образі жінки, що вдивляється у своє відображення у круглому дзеркалі, поставленому на тачанку. З-під світлої сукні, яку Махно трохи підняв, виглядають чоловічі чоботи. Та й незграбна постать видає в «дамі» рішучого, аж ніяк не романтичного чоловіка, якому всіляко намагаються догодити оточуючі. Один із них навіть порося батькові на обід приніс.
А ще художник із Медового міста написав картину «Махно у гамаку». До речі, присутній на картині кінь – ні, не в пальті – у капелюсі. Цей симпатичний, дуже прикрашаючий коня капелюх Тишлер повторить у двох своїх, на мій погляд, найкращих махновських картинах: 1950 року це буде «Махно на коні», а 1976-го – «Махно на білому коні». Як би сказали критики, батька у цих роботах героїзовано. А Махно 76-го року відверто жіночний. У ньому вже не вгадуються чоловічі риси. Тільки карабін за плечима і шабля на боці свідчать про рішучий характер вершника, що сидить на коні в капелюсі. Не помилюся, припустивши, що цією картиною великий художник передав образ великого героя, героя-переможця. Або, що точніше, зобразив Перемогу, передавши її глядачам в образі Махна. І кінь на картині як крокує, слід звернути увагу: урочисто, як на параді. Як на параді перемоги.
Нашої спільної Перемоги. По суті, цією картиною Олександр Тишлер помстився за отамана з Гуляйполя всім: негідникам-більшовикам та радянській владі, які створювали з народного героя бандита, суспільству, що повірило негідникам.
Так мені здається.
Володимир ШАК
