7 лютого Григорію Лютому було б 75 років… Майже рік тому він тихо відійшов «за обрій на спочин.
“І стільки планував зробити, скільки доля вділить віку… – розповідає про завзятого гуляйпільця Григорія Івановича поетка та письменниця Анна Лупинос. –
Григорію Лютому вдалось залишити свої слова тим, хто залишився після нього, щоб почуття мандрували від однієї душі до іншої, торкаючи раптовим переживанням вічності. Ба навіть більше, бо крім текстів, Григорій Лютий залишив свою історію, свій ліричний образно-осмислений сценарій життя.
Степовик від народження, українець не за призначенням, а за сутністю і духом, мудрець-філософ з народу, жив серед простих людей скромно і ненав’язливо, будучи щасливим від того, що любить все прекрасне і земне, і говорить людям правду.
Життєва, творча доля Григорія Лютого сьогодні заслуговує на возвеличення і людську пам’ять. Але і звідти, з далеких засвітів, поет своїми віршами звертається до нас…”
І ось нам на спомин Остання пісня поета Григорія Лютого:
Доспівалася пісня моя,
Починати спочатку несила,
Лиш душа ще крізь темінь сія,
Пригаса, як вогонь на могилі.
Все, що випитав я у зірок,
Що любові на слово повірив,
Пролилось, як із хмарки струмок,
Більше серцем його не помірять.
Те, що з нею душею зливавсь,
З ким народжував діток, як сльози,
І од кого тепер одірвавсь,
Як устами од криці в морози.
Всі, що в мене відбились в очах,
В кого права любить не спитався,
Вам мій голос іще не прочах,
Хоч літав через море літа всі.
Як сирени, прекрасні пісні
По той бік започайної тиші
Їх співати уже не мені,
Мов коханих, я всіх їх залишив.
В небі зіронька чиста сія,
Не буває зоря некрасива.
Доспівалася пісня моя,
Починати спочатку несила…
За матеріалами відкритих Інтернет-джерел
