При захисті прав військовослужбовців юристи стикаються з унікальними випадками. То чому військові змушені судитись за обіцяні державою гроші, і як це правильно зробити? Розповідає Ольга Зелінська. Права військових, в тому числі в частині виплат, запорізька адвокатка Ольга Зелінська відстоює з 2014-го року.
Проблеми з отриманням грошового забезпечення, виплат після поранення, проходженням військово-лікарських комісій, а також судова тяганина після відмови виконувати наказ через призначення на посаду, що не відповідає фаху. З такими викликами стикаються військовослужбовці, що боронять країну на фронті. Для доведення своєї правоти бійці витрачають довгі місяці, при цьому продовжують служити і добиваються справедливості лише завдяки допомозі юриста. При цьому, поки триває розслідування і судовий розгляд військові мають продовжувати нести службу.
Запорізька адвокатка Ольга Зелінська розповіла кілька історій, коли бюрократизм позбавив українців права на гідну оплату.
За її дозволу публікуємо матеріал, який юристка підготувала для видання https://telegraf.com.ua/
Водій “Граду” перетворився на кулеметника
14 місяців без жодної копійки служив в одному з підрозділів, що воює на Запорізькому напрямку, 30-річний Олексій (ім’я змінено з міркувань безпеки. – Авт.). Він сирота, але має дружину і став на захист України добровільно. Пройшов вишкіл за кордоном і вже на Батьківщині отримав військовий фах відповідно до стану здоров’я й отримав направлення у бойовий підрозділ. Та замість передової опинився спочатку у СІЗО, а потім, хоч і повернувся на службу, був усунений від виконання будь-яких обов’язків і навіть позбавлений нормального харчування.
– Ще 2022 року Олексій провів два місяці у Великій Британії, де пройшов курс молодого бійця, – розповіла передісторію Ольга Зелінська. – Підготовка була дуже серйозна і спрямована значною мірою на формування витривалості. Наприклад, хлопці рили окопи, а потім мали сидіти в них протягом чотирьох годин під штучним дощем. Не можна було навіть поворухнутися, щоб не видати себе умовному ворогу.
Також вони у повному екіпіруванні, з боєкомплектом (все це разом важило 60-70 кг), мали долати значні відстані по лісах, горах. Це було складно, але ефективно. Як казав Олексій, якби всі наші бійці мали таку підготовку, то більшість з них в реальних бойових умовах лишалися б живими.
Та для мого підзахисного це мало певні наслідки, бо він “зірвав” коліна, про що мав довідку, видану британцями. Саме тому після повернення в Україну його було відібрано для підготовки на водія військової техніки на кшталт РСЗВ “Град” – це ВОС (військово-облікова спеціальність) №790. Отримував він цей фах у військовій частині на Житомирщині, відповідно до телеграми від Генерального штабу ЗСУ “Про організацію підготовки військовозобов’язаних в кількості 800 осіб в навчальному центрі”. Таку відповідь мені дали згодом на мій адвокатський запит.
6 грудня 2022 року Олексія, відповідно до наказу, виключають з цього навчального центру і в документі зазначають, що його та інших осіб потрібно направити в автомобільні підрозділи. Вже наступного дня його зараховують до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, де за місяць призначають на посаду… навідника кулеметного відділення.
Але як він ним може бути, якщо його готували зовсім до іншого, а тут потрібно вміти діяти у складі розрахунку, розбиратися в координатах, розраховувати кутоміри, робити наведення озброєння тощо. І коли він отримує наказ йти на штурм, то пише рапорт, що не може його виконати через відсутність фахової підготовки.
При цьому він каже, що готовий бути водієм – як це було під Бахмутом, де він вивозив поранених, попри те, що мав сидіти за кермом бойової машини. У відповідь командування звертається до ДБР, ті показово на камеру затримують Олексія і ще декількох бійців (решта відмовились від виконання наказу з інших причин), надягають кайданки й відправляють у СІЗО, – розповідає юристка.
За даним фактом було відкрите кримінальне провадження за ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України (непокора, вчинена в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці). І хоча у таких справах в більшості випадків суд обирає запобіжний захід без можливості внесення застави, у випадку з Олексієм таку альтернативу було надано. Тож за 11 днів після затримання і внесення певної суми, він зміг опинитися на волі.
– Того ж дня, коли його звільнили з СІЗО, Олексій повернувся у розташування частини, як того вимагає закон, – продовжила розповідь Ольга Зелінська. – Тобто людина мала продовжити служити й паралельно боротися за себе, бо розслідування триває, а покаранням за непокору може стати від 5 до 10 років за ґратами. Коли я долучилась до справи, були зібрані докази того, що Олексій, дійсно, пройшов підготовку зовсім за іншим напрямом і ми сподіваємось на виправдальний вирок.
Але поки тривав судовий розгляд, виникали інші запитання, які вимагали мого втручання. Спочатку я отримала дзвінок від Олексія: “Ольго Сергіївно, що мені робити? Мене не годують, робити нічого не дають”. Я вимагаю прокурора пояснити, що це за знущання з військових, він мене запевняє, що такого не може бути, але дивним чином після мого звернення ситуація змінилась. Т.зв. “штрафникам” почали привозити продукти.
Грошове забезпечення військовий отримав лише після втручання адвоката.
Поступово Олексія почали ставити в наряди, на охорону, але на штурми не посилали, при цьому протягом 14-ти місяців (!) не платили грошове забезпечення, нічого, нуль! Мотивували тим, що проти нього відкрито кримінальне провадження, от коли буде рішення суду на його користь, тоді він все й отримає. Але він не відсторонений від служби, не утримується в СІЗО і не перебуває в розпорядженні командира.
Коли я робила запити для з’ясування його статусу, до двічі з частини отримували відповідь, що Олексій “знаходиться на посаді кулеметника-навідника і виконує обов’язки військової служби в тій же роті”. І лише після чергового запиту з розтлумаченням чинного законодавства і відповідальністю, яка передбачена за його порушення, чоловік нарешті отримав 14 зарплат одразу, – каже юристка.
На претензії відповідь одна: “Йдіть до суду!”
Ольга зазначає, що випадок з настільки тривалим періодом невиплати грошового забезпечення в її практиці перший. Хоча були й інші, коли військові не отримували в повному обсязі кошти, на які мають право. Часто це стосується компенсації за поранення чи травми.
– Коли військовослужбовець отримує поранення, медик чи санінструктор, який надає допомогу, заповнює первинну медичну карту (форма 100), – пояснює тонкощі юристка. – В документі мають бути зазначені дані бійця, підрозділ, до якого він належить, факт, що поранення отримано під час виконання бойового завдання, час надходження до стабілізаційного пункту тощо. На основі цієї карти військова частина має видати довідку про обставини травми, яка є підставою для оформлення виплат, отримання соціальних гарантій, протезування у разі каліцтва тощо.
За законом, ця довідка має бути складена протягом п’яти днів після отримання поранення і ще стільки ж днів дають на те, щоб її відправити у медзаклад, де лікується боєць, чи до ТЦК. Але уявіть, скільки поранених у нас, а в бригаді один-два, максимум три юристи. А крім таких довідок є ще адвокатські запити, інші документи, то, звісно, в ці строки ніхто не вкладається.
Що відбувається далі? Боєць проходить лікування, після якого він направляється на медичний огляд до ВЛК, яка встановлює ступінь придатності до військової служби. Але без згаданої довідки про обставини отримання поранення, в документах буде вказано, що воно “не пов’язане з захистом Батьківщини”, а “отримане в результаті виконання військової служби”.
І коли справа дійде до оформлення виплат, людині відмовлять саме через таке формулювання, хоча це провина частини, що довідка не була надана вчасно. Коли їм за це висувають справедливі претензії, відповідь одна: “Йдіть до суду!” При цьому дається лише місяць з моменту невиплати коштів для подання позовної заяви, не встиг – отримуєш відмову у відкритті провадження. І починається сім кіл пекла – написання рапортів, звернень, перемовини з військовою частиною тощо.
Не знаю, свідомо чи несвідомо це робиться, але маємо таку ситуацію. Точно скажу, що часто погано орієнтуються в законодавчих нормах самі юристи підрозділів, та й військовослужбовці погано знають свої права.
У мене в роботі є випадок, коли бійця Нацгвардії було травмовано ще у грудні 2022 року – його переїхало авто. Він перебував кілька тижнів в комі, переніс не одну операцію, пройшов реабілітацію за кордоном. Загалом процес лікування тривав безперервно 240 днів (!), але весь цей час чоловік не отримував 100 тис. гривень на місяць, передбачені постановою Кабміну від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім’ям під час воєнного стану».
У частині Нацгвардії спочатку взагалі відмовлялись робити виплати за період лікування, а потім нарахували кошти.
Згодом з’ясувалось, що військовий не пройшов жодну ВЛК, відповідно і не був визначений ступінь травми. Потім комісія видала довідку, оформлену неналежним чином і переробляли її в Територіальному медоб’єднанні МВС у Запорізькій області тричі! І далі вже після рапорту з чітким викладенням всіх підстав для отримання винагороди, поданого до військової частини, у лютому 2024 року бійцю нарахували й виплатили 415 тис. гривень. Але ми на цьому не зупиняємось, бо сума має бути вдвічі більшою, бо крім періоду перебування в лікарні, було ще амбулаторне лікування, – каже юристка.
Ольга Зелінська додає, що ситуація з проходженням ВЛК в цілому непроста. Бувають випадки, коли медики комісії вказують невірні дані, що впливає на остаточний висновок. А оскаржити рішення – справа тривала і марудна.
– Є в мене випадок: військовослужбовцю поміряли на ВЛК тиск, а він перед цим провів три години під кабінетом, тобто перебував у спокійному стані, – наводить черговий приклад юристка. – Показники були 160/110, а це свідчить про гіпертонію II ступеня. Цей же діагноз зазначений в анамнезі під час лікування, який боєць проходив після поранення. Але на виході в акті вказана гіпертонія I ступеня.
Коли невиконання вимог командира кваліфікували як адмінпорушення, Зелінський вдавалось оскаржувати рішення суду.
Починаємо розбиратися, витребую через адвокатський запит акт медичного обстеження, а там інші цифри – 120/80. Виявляється, що реальні показники були написані олівцем, потім витерті й замінені на “потрібні”, тому чоловіка визнали придатним до служби (це було ще до введення в дію нового закону). А йому 58 років, крім підвищеного тиску, в нього туберкульоз, цукровий діабет, гонартроз колінних суглобів, проблеми з хребтом.
Ми звернулись до суду, але проблема в тому, що він не може дати оцінку діагнозу, а лише процедурі проходження комісії. Тому ми скаржимось у центральну ВЛК. (Я по кожному випадку виписую 6, 8, 14 сторінок, де зазначені всі діагнози плюс купа додатків з результатами обстежень.) У відповідь отримую від комісії, що опікується Нацгвардією, однакові відповіді: місцева ВЛК ухвалила правильне рішення, вимог чинного законодавства не порушила, якщо вас щось не влаштовує, проходьте комісію ще раз.
Саме тому ми боремось, щоб суд зобов’язав комісію виконати свою роботу, зібратися, переглянути всі документи, провести, якщо є якісь сумніви, незалежне обстеження, а вже потім виносити вердикт – придатна людина чи ні. Не знаю, яким буде рішення, але це однозначно процес тривалий, – каже юристка.
Чому важко домогтися справедливості
Ольга Зелінська зазначає, що досвід співпраці із захисниками України та обстоювання їхніх інтересів вкотре переконує: за відсутності військового судочинства добиватися справедливості вкрай важко. І його відновлення на третьому році повномасштабної війни просто необхідне.
– Біда цієї системи в тому, що розгляд справ щодо несення чи проходження військової служби покладений на суддів загальної юрисдикції – тих, хто розглядав питання виплати аліментів, якісь сімейні суперечки чи житлові спори, максимум звичайні кримінальні справи, – наголошує Ольга. – До того ж це у переважній більшості жінки, які не розуміються навіть на елементарних речах на кшталт військово-облікових спеціальностей.
Що вже казати про статути, які різні навіть в ЗСУ та Нацгвардії, а є ще інші військові формування, в кожного купа інструкцій, наказів, підзаконних актів. І все це потрібно хоча б не досконало знати, а добре орієнтуватися. При тому, що я у цьому “варюсь” з 2014 року, й то інколи відкриваю для себе Америку, постійно раджусь зі знайомими, дотичними до військової сфери, вивчаю документи. Натомість для суддів не проводять жодні навчання чи семінари, на що вони самі жаліються.
І, звісно, для них добре, коли військовослужбовець ви́знає свою провину, тоді можна обійтись одним засіданням – призначити покарання і закрити справу. Але коли йдеться про спробу домогтися виправдального вироку, тоді розгляд триває не те що місяцями, роками. Основна проблема – це необхідність допиту під час судового розгляду всіх свідків, що були допитані в межах кримінального провадження. А це побратими, командири роти, а то й бригади.
Фото та текст: telegraf.com.ua
