Усе почалося з каліфорнійських черв’яків. Про їх розведення натхненно розповідала запоріжанка Алла Кліщ на презентації проєкту «ФОРСАЖ» («Фінансова та організаційна розбудова спроможності активних жінок»), який з лютого реалізує громадська організація «УкрПростір».
Мене зацікавив цей унікальний мікробізнес із перетворення органічних відходів на гумус за допомогою екзотичних хробаків. Та коли ми зустрілися з пані Аллою, виявилося, що черв’яки – це верхівка айсбергу її великої громадської діяльності з благоустрою та гуртування мешканців Дніпровського району.
Хіба вас влаштовує сміття і безлад?
Сім років тому пані Алла з родиною замешкала в одній із п’ятиповерхівок у центрі Дніпровського району. Спокійний, гарний район, але… трошки «недолюблений» як владою, так і самими мешканцями. Багато з яких ще з радянських часів вважає, що облаштувати й покращити середовище довкола їхнього будинку має «хтось».
Пані Алла, яка народилася в херсонському (нині окупованому) селі на п’ять вулиць, а освіту здобула у Запорізькому національному університеті, має іншу думку.
“Якщо тобі щось не подобається і ти щось можеш змінити – зроби це”.
Тож жінка спочатку ходила по мікрорайону, нотувала, що її дратувало (нефункціональні бетонні плити на сміттєвих майданчиках, на які неможливо втягнути баки, розтрощені паркани, забитий землею водозлив, «закатані» машинами зелені зони, «містечко безхатьків» тощо), розпитувала людей, чи подобається їм такий безлад, і «вираховувала» майбутніх лідерів змін. Та почала зміни власними силами.
Та пані Алла не звертала уваги на кпини. Бо була впевнена, що ми, українці, завжди хочемо, щоб усе було красиво. І написала план дій. Серед пунктів якого були заміна вікон у під’їздах, лавок, паркану, чистка водозливу.
“Ну, вікна я перенесла на майбутнє, може, депутат допоможе, – посміхається пані Алла. – А от усе інше… Питала в сусідів: невже вам подобається, що у дворі після зливи води по кісточки? Чи що приватний сектор усе своє сміття до нас у двір зносить? Може, скинемося потрошку і хоч лавку для бабусь самі зробимо?”
І поступово справа пішла. Допомогти замінити вікна на міжповерхах будинку відгукнувся депутат міської ради в Дніпровському районі – Дмитро Кирильчук, що сьогодні служить у ЗСУ. За півдня чоловіки ливнівку почистили. Дітям піску до пісочниці насипали. Потім лавочки облаштували. Жінки у пнях старих дерев кущі посадили. А потім за прикладом пані Алли діляночки перед будинком почали перетворювати на сіті-гарден.
На українській землі і кактус поруч із любистком квітне
“Це практика висадки поруч декоративних та городніх рослин, – пояснює пані Алла. – Ось, дивіться, тут у мене трави, і квіти, – м’ята, іван-чай, меліса, лаванда, базилік, любисток. А поруч – часничок, петрушка, щавель, хрін, полуниці – днями отаку жменю полуниць назбирали. У мене мій «міський городик» хаотичний, а у сусідки – організований, але там теж є і декоративні, і городні рослини. Навіть кактус квітне. Ось така наша українська земля!“
Проєкту сітігарден років чотири. Особливо він припав мешканцям до душі після початку повномасштабного вторгнення.
“Ми помітили, що люди, які виїжджали з окупації, потребували… заземлення. І почали пропонувати брати якісь ділянки й обробляти їх. Маємо живий приклад: поселилися жіночки в літах, але енергійні. Вони самотужки викорчували пеньок на ділянці, усе перекопали, потім пішли на ринок, купили квітів і усе посадили. Мало не за один день. Вранці виходжу з під’їзду, а замість пустки – квіти… Уявляєте?
Потім вони мінялися квіточками одна з одною, і ви би бачили їхні емоції, коли виростили помідори й ласували по одній помідорині щодня… Це класна штука, чудовий спосіб відволіктися й мати зв’язок з рідною землею”.
І чоловіки не відстають від жінок. Ось пан Сергій, хоч і не надто багатий на здоров’я, за свої рослини дбає. А пан Віктор взагалі ландшафтний дизайн робить – з мініатюрною «японською гіркою» і садовими фігурками. І взагалі складається враження, що мешканці будинку 13 на вулиці Михайлова перейнялися духом змагання, хто краще свою діляночку облаштує. На кшталт: «У сусідки картопля вже посаджена, а в мене – ні???”
Подвір’я – органічне продовження квартири
Мені все одно було незрозуміло, як лише прикладом пані Аллі вдалося переконати мешканців у необхідності впорядковувати присадиб’я власноруч.
“Скажімо, організаційні здібності у мене були завжди, – каже пані Алла. – А щодо впорядкування… У мене є теорія… Вона особиста, нікому її не нав’язую, але… Міські мешканці трошки замкнені рамками своєї квартири. А сільські люди, які переїхали до міста, як я, наприклад, сприймають подвір’я як її розширення, частину свого домоволодіння. Для мене це органічне продовження моєї квартири: там треба полити, там посадити, там посапати”.
Отак «тихою сапою» зміни дісталися і до… сміттєвого майданчику. Куди мешканці сусіднього приватного сектору давно звикли викидати своє сміття. У тому числі гілки й корені дерев, від ваги яких баки буквально тріщали по усіх швах, а поруч виростали неохайні купи. Спочатку мешканці теж скинулися, аби зробити бетонно-сітчасту загорожу, чоловіки вирівняли майданчик під опорну плиту, встановили її, забезпечивши скат, щоб можна було без проблем возити баки. Але цього було недостатньо…
Пані Алла давно думала про розподільне збирання сміття, проте внутрішніх резервів на це не вистачало. 30 тисяч гривень із власної кишені не витягнеш, і з сусідів не назбираєш. І тут на очі потрапило оголошення про грантову підтримку від громадської організації «УкрПростір». Так народився проєкт зі створення сортувального майданчика та розведення каліфорнійських черв’яків, які перемелюють органіку на гумус учетверо швидше, ніж наші рідні українські хробаки.
5-поверхівка здатна розподільно збирати сміття й заробляти на цьому
Найперше пані Алла озброїлася дозвільною документацією.
“Я усе намагаюся робити за законом та встановленими нормами. Бо донор каже: «Я дам кошти, ти реконструюєш майданчик, а потім прийдуть комунальні служби і той майданчик зріжуть. І що тоді???» Тому на кожну свою дію маю дозвільний папірець”.
Тож, за усіма правилами, завдяки грантовій підтримці від УкрПростору коло будинку 13 по вулиці Михайлова з’явився огороджений простір під металевим дахом і з кодовим замком, де стоять баки для окремого збору пластику, скла, паперу, кришечок. Цей майданчик став поштовхом до авторського екопроєкту пані Алли “Міська багатоповерхівка як автономна станція сортування відходів та компостування органіки”.
“На жаль, за низки причин у місті немає інфраструктури для сортування й переробки відходів. Мені це фахівці на пальцях пояснили. Ну, окей, тоді я буду робити це сама. І показувати людям, що це можливо…
Є така проблема, що мешканці не розуміють власної користі від розподільного збору сміття. Колись у нашому районі одна з компаній пропонувала створити проєкт для візуалізації майбутніх сучасних майданчиків для сортування та їх розміщення біля будинків, аби громада бачила, що це не лише екологічно, але й гарно з точки зору благоустрою. Для цього треба було отримати хоча б усну позитивну згоду від мешканців кварталу. Але чимала кількість мешканців не погодилися, мовляв, ми ніколи не сортували і тепер не будемо… Тож на меті екопроєкту було довести, що навіть окрема узята п’ятиповерхівка може сортувати сміття, здавати і заробляти на цьому”.
Спочатку пані Алла самотужки доправляла відсортоване до приймальних пунктів вторинної сировини. Але швидко зрозуміла, що не набігається. Тут колега Ірина Білокопитова, з якою пані Алла познайомилася в УкрПросторі, сказала: “Чого ти мучаєшся? Ось тобі телефон заготівельника, який з мого будинку вивозить пластик, коли його збирається достатня кількість. Дзвони!” Так Алла Кліщ і зробила. І за 2024 рік будинок №13 по вулиці Михайлова зібрав сім кг відпрацьованих батарейок та реалізував 1.5 тонни відходів. На гроші від реалізації було придбано косарку.
Що допомогло глухій жабці влізти на вершечок дубу
А що ж черв’яки? Вони досі у підвалі будинку перетравлюють органіку на гумус, який чудово удобрює сітігардени та інші прибудинкові ділянки. Проте масштабування цього мікробізнесу відбулося не вшир, а «вглиб». Тобто коли розпочинався проєкт, пані Алла мислила комплексно: коли сортувати сміття, то куди дівати мокрі відходи? Якщо збирати їх самостійно, то санітарні норми вимагатимуть окремого контейнера, окремого транспортування тощо.
А от зробити експеримент щодо «переробки» невеличкої їх частини каліфорнійськими черв’яками й розповсюдити досвід, наприклад, на сусідній приватний сектор – можна й самотужки. Так і вийшло.
“Я роздавала черв’яків людям, аби вони побачили від цього користь. У когось вийшло, у когось не зовсім, але хтось уже придбав собі власну «партію каліфорнійців».
Цей експеримент розростається, як кущ. Може, не так швидко, як хотілося б. Але наш досвід впливає. Так само як експериментальний сортувальник для зелених відходів. Для цього ми використали закинутий підвал і закладаємо туди гілля, траву, листя. За зиму воно перепріває і осідає, так що звільняється місце для наступних «загрузок», а в нас вирішена проблема з зеленими відходами. І такі самі сортувальники вже хочуть зробити і в сусідньому будинку, і на території школи”.
Зараз підтримка більшості мешканців ініціатив пані Алли очевидна: на крайній суботник вийшло 25 чоловік. Одна бабуся сказала, що вона мешкала у будинку 30 років до переїзду сюди Алли з сім’єю, і тут ніколи нічого не відбувалося. А тепер відбувається, ще й як! І їй теж хочеться долучитися.
“Людям не вистачає інколи впевненості. Мовляв, ми що, навіжені – за власною ініціативою кудись виходити? – пояснює цей парадокс Аллі Кліщ. – А мені це не заважає, нехай я буду міською божевільною. Бо знаю, для чого це роблю”.
Пані Аллі до вподоби притча про жабку, яка лізла на дерево, їй усі кричали: “Куди ти лізеш, дурна? Вб’єшся!” А вона долізла до самого вершечку, бо… просто була глуха. Їй здавалося, що її підтримують, тому вона й лізла. “Ну, от так і я. Мені кажуть: “Ти шо, навіжена?” А я кажу: “Дякую за підтримку!” – сміється пані Алла.
Як містечко безхатьків перетворилося на прихисток для комах
Наведення ладу не тільки коло власного будинку змусило пані Аллу звернути увагу і на зелену зону навпроти будинку 13 по бульвару Бельфорському. Простір між могутніми крислатими дуби кілька років тому «обжили» безхатьки.
Повз їхнє «містечко» навіть удень страшно було ходити. Пані Алла зверталася і до райадміністрації, і до поліції, але марно. Та якось дізналася, що на район має приїхати тодішній виконуючий обов’язки міського голови, і через соцмережі запросила його навідати ту безхатькову «оазу». Сусіди накидали їй вподобайок, зрештою і посадовець поставив вподобайку. І що ви думаєте? За день приїхали комунальники з поліцією і вичистили майданчик між дубами. Безхатьки ж «розсмокталися».
Зараз весела місцина радує око зеленню і велетнями, між якими притулився будиночок для… комах. Його встановили діти й підлітки. Зрозуміло, що разом з пані Аллою.
Щоб діти пишалися Україною і тим, що зробили самі
…Минулого року її донька поскаржилася, що так скучила за однолітками, за спілкуванням. Бо ж спочатку ковід, потім війна… На цю проблему дітей Дніпровського району і не тільки скаржилися й інші батьки. Мама написала чергову заявку на грант, її підтримав благодійний фонд Петра Порошенка, і в районі відбулася серія заходів з психологічного розвантаження підлітків.
Під час яких молодь так здружилася, що зараз ця потужна підліткова спільнота залюбки відгукується на усі заклики до спільної праці. І батьків залучає. Тож пані Алла мала на кого спертися, коли у лютому-квітні поточного року громадська організація «ДАЛЕКОГЛЯД» (Алла Кліщ створила її у жовтні 2024 року) за фінансової підтримки ГО Кверті Ком’юніті реалізувала проєкт «Зелені зони Запоріжжя (Дніпровський район)». Під час якого на бульварі Бельфорському було проведено суботник, зібрано 75 кг сміття, ліквідовано автомобільну стоянку, яку машини «викатали» на зеленій зоні, засіяно ділянку різнотрав’я та встановлено два будиночки для комах-ентомофагів, які є природними знищувачами шкідників.
Встановленню передували бесіди і майстер-класи, на яких фахівці розповідали дітям про корисних комашок і навіщо їм потрібні будиночки, та ще й з окремими кімнатами і різними «меблями». Бо сонечкам, які знищують тлю, взимку затишніше серед очерету, мисливцям за капустянкою – богомолам більше до душі дубова кора, а диким бджолам – просвердлені брусочки, які нагадують їм соти.
“Діти так гаряче відгукнулися! Просто як у казці: “Хто на суботник? – Я! Хто землю розкидати? – Я!” А які вони ініціативні! Хочуть і щось від інших засвоїти, і вже власним якимось досвідом поділитися. Мріють про закордонні обміни!
Я хочу їм показати, які є креативні бізнеси. Що шлях: школа-університет-робота до пенсії – це не завжди їхній шлях. І сценарієм може бути креативна майстерня, чи цифровий дизайн, чи креативна агенція.
Часто думаю: на кого спиратимемося після перемоги? Ті, хто виїхав за кордон, облаштували там своє життя, їм важко буде повернутися в Україну. Але багато батьків-запоріжців кажуть, що не поїхали за кордон, бо дитина не захотіла. І що може їх тут утримати? Ось вони приходять спілкуватися, посадили кущ, виростили квітку, поставили будиночок доля комах, – який ніхто з них не зламає, бо то ж їхня праця… Оце найкраще тримає людей на землі. Хочу, щоб діти пишалися Україною і тим, що вони зробили самі. Так і буде”.
ГО «ДАЛЕКОГЛЯД» – платформа для ідей та їх реалізації
ГО «ДАЛЕКОГЛЯД» ще немає й року. Думка про її створення виникла у пані Алли, коли вона відвідувала «Безпечний простір для жінок і дівчат» [один із проєктів ГО “УкрПростір”] під час розробки першого грантового проєкту.
“Там була величезна підтримка як з боку організаторів, менторів, так і однієї грантерки іншою. Бо усі були на початках. Тоді у мене і виникла думка, що ГО – не вузьке коло однодумців, а вільна спільнота. Не обов’язково бути членом громадської організації, але туди можна прийти, щось запропонувати і робити.
Тому наша ГО «ДАЛЕКОГЛЯД» задумувалася не як сталий штат, а більше як платформа, яка гуртує людей, в яких є певні ідеї, але вони не знають, що з ними робити. Тож звертаюся до людей:
Якщо у вас є ідея про розвиток і поліпшення, приходьте. Ми допоможемо написати заявку, сформувати бюджет, тому що самі знаємо, як важко робити перші кроки”.
На рахунку «ДАЛЕКОГЛЯДУ» вже є гарні приклади такого гуртування. «Зелені зони Запоріжжя (Дніпровський район)» заохотили мешканців будинків довкола бульвару Бельфорського. Троє ініціативних молодих людей уже написали грантову заявку, на встановлення на дитячому майданчику додаткових тренажерів та інклюзивних гойдалок.
Хочеться впорядкувати усю зелену зону бульвару, зробити там комплекс для відпочинку з майданчиком для йоги, занять спортом, каруселями тощо. Але проблема у тому, що це ділянка без відповідного статусу [там проходять комунікації]. Тож це завдання на майбутнє.
На базі «ДАЛЕКОГЛЯДу» активні дівчата Дніпровського району Ксенія Гунько та Вероніка Бацина пройшли стажування в межах проєкту “Будь змін(н)ою” від ГО “Молодь онлайн”. Вони не лише ведуть у «ДАЛЕКОГЛЯДі» волонтерський та екологічний напрямки, а й реалізували свої ініціативи, спрямовані на поліпшення психо-емоційного стану мешканців району. Зокрема, були організовані заняття з психологинею Дар’єю Барджаковою та з глинотерапії.
Опрацьовується на майбутнє спільний проєкт з 89-ю школою зі створення «Алеї нескорених» – активісти допоможуть викорчувати старі пеньки й посадити дерева. А також налагодити контакт з заготівельником, який би вивіз майже півтонни битого скла [освітній заклад постраждав після одного з прильотів].
“Запоріжжя – форпост. Місто, що тримає оборону. Місце сили. До нас багато людей приїхало. І вони заслуговують на те, щоб мати розраду. Тож хочемо зробити хаб, щоби люди, які перемістилися через війну, могли кудись прийти, поспілкуватися, поділитися болем, щось зробити. Вони цього хочуть. Жінки зараз – рушійна сила. На жаль, поблизу немає укриттів для створення хабу… Але якщо є ідея, то на 10 відсотків вона вже існує у реалі. Ми і це зробимо”.
До влади треба приходити і починати говорити
У пані Алли є мапа ініціатив. Для реалізації яких хочеш не хочеш, а мусиш спілкуватися з владою.
“За час повномасштабного вторгнення у нас змінилося три очільника районної адміністрації. Це важко: кожного разу знову приходити, розповідати, хто я така і чого хочу. Але всі готові співпрацювати. Теперішня очільниця Ольга Вікторівна Сівова нас підтримує і виступає за зміни.
А загалом іншого виходу немає… Треба приходити і починати говорити. Ось я є, я вам допоміжна сила, спілкуюся з людьми, маю контакти з головами ОСББ, активною спільнотою. Тоді й співпраця вимальовується”.
Ми тут ще не згадали, що Алла Кліщ є активної учасницею добровільної волонтерської організації «Волонтери Запоріжжя – Правий берег» і членкинею Ради відновлення Запоріжжя та Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства. Веде наукову роботу (зокрема, досліджує фейки російської пропаганди), хоча й каже, що це для неї хобі). Постійно навчається проєктному менеджменту, фандрайзингу, просуванню креативних індустрій.
“Для мене це спосіб не зійти з розуму, залишатися впевненою, що світ ще є добрим і може бути ще кращим. Так я урівноважую добро і зло. Якщо десь руйнування – виходжу і саджаю квіти…”
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки та надані Аллою Кліщ
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” та Amediastiftelsen в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
