“Кожен музей пишається роботами Марії Примаченко – якщо вони у нього є. Ми ж пишаємося утричі більше. Наша колекція робіт цієї зірки, ікони наївного мистецтва є найбільшою серед обласних музеїв; у ній представлені твори розквіту таланту і злету творчості мисткині”, – так відрекомендувала предмет гордості Запоріжжя та запоріжців заступниця директора Запорізького обласного художнього музею Галина Борисова на нещодавній презентації проєкту «Бестіарій Марії Примаченко».
Проєкт реалізовується за підтримки Українського культурного фонду, Фонду Марії Примаченко, Запорізької обласної військової державної адміністрації та Запорізької міської ради в рамках проєкту “Запоріжжя: культурний форпост”.
Мисткиня, приязна до Запоріжжя
Мистецтвознавиця Ольга Дворна
нагадала, що запорізькі музеологи від заснування художнього музею у 1971 році цілеспрямовано збирають колекцію творів українського народного мистецтва. Її перлиною беззаперечно є добірка робіт Марії Примаченко. І саме Галина Борисова доклала чимало зусиль до її формування. Галина Степанівна (очолювала нашу мистецьку скарбницю у 1990-2015 роках) була особисто знайома з майстринею, яка тепло ставилася до нашого музею і до свого відходу у засвіти у 1997 році не шкодувала для нього творів.
На початку 2000-х у добірці було 94 роботи, а до 100-річчя Марії Примаченко, яке 2008 року багатьма заходами відзначили у музеї, зусиллями пані Галини колекція зросла до круглої цифри у 100 робіт.
Постать Марії Примаченко стала магнітом, який притягував до нашої скарбниці народних художників, які творили у стилі або за мотивами творів мисткині, юних аматорів, вихованців шкіл та дитсадочків, котрі на майстер-класах осягали таємничий і такий звабливий тваринно-рослинний світ художниці.
Повернення Марії
… Від початку повномасштабного вторгнення роботи Марії Примаченко стали мандрівниками. Дрезден, Люксембург, Венеція, Лондон, Швейцарія, Нью-Йорк – світ знайомиться з Україною через її творчість.
5 травня 2022 року на одному з аукціонів твір мисткині «Квітки виросли коло четвертого енергоблока” було продано за 500 тисяч доларів (кошти пішли на підтримку ЗСУ). Але її твори безцінні. Бо являють собою квінтесенцію народного мистецтва від нашої української землі.
“Запорізька колекція зараз теж за кордоном, ؘ– розповіла Галина Борисова. – Але сталося диво: вона повертається до нас. Хоча й віртуально. Але кожен зможе помилуватися колекцією безкоштовно”.
Це повернення стало можливим завдяки згаданому проєкту «Бестіарій Марії Примаченко». Як він народився і реалізується, «МИГ» розпитав очільницю музею (2015-2025 рр.) Інгу Янкович, яка розпочинала роботу над проектом і зараз продовжує ним дистанційно опікуватися.
Пані Інга підкреслила, що це колективна робота усіх музеологів, представників Департаменту культури, туризму, релігій та національностей Запорізької ОДА, дизайнерів компанії EMuseum.
Ідея полягає в тому, щоб за допомогою новітніх технологій зробити запорізьку колекцію робіт Марії Примаченко доступною для усіх поколінь шанувальників образотворчого мистецтва, наблизити її до молоді, а в перспективі – і до закордонних глядачів.
Тому робота з командою дизайнерів спеціалізованої фірми ЄМУЗЕЙ (EMuseum) та керівником її проєктів Дмитром Матяшем стала водночас викликом і натхненним пошуком застосування саме тих інновацій, які б найкраще розкрили дух і сутність творчості мисткині. Музеологи вперше впроваджують грантовий проєкт, і намагаються зробити все, аби віртуальну галерею не соромно було й іноземцям показати. Тож потрібно було врахувати усі дрібниці.
«Потойбіччя» має бути переконливим
Назва «Бестіарій Марії Примаченко» народилася від асоціації з античними та пізнішими середньовічними бестіаріями – ілюстрованими збірками відомостей про тварин, де були замальовка істоти, опис ареалу її проживання та звичок, а також настанови чи поради, чого очікувати від тієї «бестії» чи як із нею поводитися.
Оскільки часто-густо автори бестіаріїв користалися розповідями мандрівників, а самих тварин ніколи не бачили, то й художньо-словесні описи були фантастичними. Майстриня наївного мистецтва Марія Примаченко створила власну галерею портретів дивовижних звірів, на звороті яких написами-примовками уточнювала їхні «людські» риси.
До речі, музеологи ретельно вивчили ці написи, аби узяти почерк Марії Примаченко за зразок для шрифту, яким виконана назва проєкту на афішах та інших наочних матеріалах.
Потім для розробки концепції сучасної галереї були проаналізовані усі експозиції робіт мисткині, які демонструвалися крайні три роки в Українському домі (Київ), Національному музеї імені Андрея Шептицького (Львів), Львівській національній галереї імені Возницького, Художньому музеї Вітаутаса Касюліса (Вільнюс, Литва), Музеї над Віслою (Варшава, Польща), а також практики сучасного експонування наївного мистецтва у світі.
Зрештою зупинилися на трьох виставкових кімнатах з невеликими коридорами-переходами та перегородками, які мають поєднати сучасний та етнічний стилі.
Планування приміщень супроводжувалося роздумами над тим, де «ступатимуть» люди – глянцевим «паркетом» чи матовим «ламінатом»; що стане «стелею» – «храмові» склепіння чи «хатні» сволоки; якими мають бути стіни, двері, перегородки, світильники за «фактурою» і кольоровою гамою? Варіантів було багато, та зупинилися на комбінаціях глибокого зеленого, темно-червоного, чистого білого та шляхетної вохри.
«Освітлення» зробили за світовими тенденціями – коли картини «вихоплюються» з сутінків, а то й суцільної темряви. Врахували навіть, куди буде падати тінь від рамок, аби зображення були об’ємнішими.
Нумо шукати пташок та годувати звірів!
Тож у віртуальній галереї три кімнати.
У першій розповідається про рідне село мисткині, її життя і витоки творчості. Аби перейти до наступної зали, відвідувачі мають пройти цікавий квест, знаходячи на картинах різних пташок.
У другій залі їх зустрінуть пісні та казки, які Марія Примаченко переінакшила у своїй творчості. Як, наприклад, казку про Ріпку: величезну зелену ріпку везе коняка, за якою вервечкою йде уся компанія від діда з бабою до мишеняти, усі з батіжками у руках. Напис: «Кожен поганяє, а діла немає» – надає знайомій казці зовсім інший сенс.
А щоб дістатися до третьої зали з «олюдненими» фантастичними тваринами, відвідувачі мають спочатку тих тварин чимось «нагодувати».
Звірі визиратимуть з-за лаштунків «лялькового театру», у двовимірному просторі. Марія Примаченко була за духом монументалісткою, не схильною до об’ємів, тому розробники теж вирішили мислити площинно. І до пейзажів театру підійшли відповідально, проаналізувавши, як художниця пише небо, землю, воду, у якій фактурі зображує траву, дерева, квіти…
Насамкінець у третій залі можна буде помилуватися анімацією: досить буде натиснути кнопку на пульті, і 11 робіт «оживуть». Їх можна «перегорнути», і прочитати на зворотах оригінальні написи Марії Примаченко.
Донедавна деякі мистецтвознавці начебто соромилися, що мисткиня лише лікнеп закінчила, і висловлювалася «не надто грамотно». Проте творці віртуальної галереї вважають, що соромитися немає чого. Навпаки, підійшов час повністю показати мисткиню, яка і малює, і говорить образною мовою. Це може стати предметом не для однієї мистецької дисертації.
Роботи зі створення віртуальної галереї в рамках проекту «Бестіарій Марівї Примаченко» ось-ось мають добігти кінця. Завітайте до Запорізького обласного художнього музею! На підтримку проєкту музеологи пропонують відвідувачам дві виставки: «Земле моя, Україно» (експозиція цифрових копій українських народних розписів) та «Як Марія Примаченко» (колективні та індивідуальні роботи учасників майстер-класів на мотивами творів мисткині, які в різні роки проходили у музеї).
Бажаючі можуть і самі спробувати створити невеличку власну інтерпретацію-розмальовку на основі творів художниці.
До зустрічі у затишних музейних залах!
Ганна ЧУПРИНА, фото авторки і з презентації проєкту “Бестіарій Марії Примаченко”
ДОВІДКОВО
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.
