Виставки в Запорізькому обласному художньому музеї – завжди нагода побачення. Не тільки з мистецтвом, а й з мистецьким товариством нашого міста.
У цьому об’єднуючому русі завжди перебувають творчі співробітники закладу, та часто це вірні друзі закладу, як-от Андрій Соколенко, з юних років причетний до музейної роботи, до якої його долучив батько, перший директор, Григорій Соколенко. Виставку підготувала старший науковий співробітник ЗОХМ Ольга Дворна.
На виставках старших запорізьких майстрів ми завжди повертаємося до цього кола. Ті, що пережили Другу світову… Перші учасники Товариства художників… Ініціатори створення Спілки… Виставки, спілкування… Спогади, якими ділилися зі мною Олексій Матюшенко, Борис Єгоров, Владлен Дубінін…
Та в той момент, майже десять років тому, коли до Андрія Соколенка звернулися друзі – повернути з небуття ім’я художника, поновити його роботи – згадати Михайла Гребеннікова вже мало було з ким.
Повернення через спогади
І ліхтариками спогадів скупі щодо творчих аспектів матеріали преси 1950-1970 років, часи активної роботи художника, який після поранення на війни поступово втрачав зір. Та знаходилися назви робіт – у каталогах виставках Товариства, згодом і Спілки запорізьких художників.
Дружив Михайло Гребенніков із Анатолієм Кармазем, із Андрієм Диким. Відтворену за зібраними із спогадів та документів фактами біографію митця радо прийняли та оприлюднили на популярному ресурсі Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки: https://zounb.zp.ua/resourse/zaporizkyy-kray/znamenni-dati/znamenni-ta-pamyatni-dati/ztpydz-2023#q4
Наведемо її: “Художник Михайло Порфирійович Гребенніков народився у селі Глушкове Курської області. Сім’я батька художника, майстра-червонодеревника Порфирія Васильовича Гребеннікова, покинула рідне село та перебралась до Запоріжжя, за сімейними переказами (що цілком збігаються з історичними реаліями першої третини минулого століття), – тікаючи від розкуркулення і виселення.
Батько, Гребенніков Порфирій Васильович, все життя майстрував меблі – «для царів», як говорили у родині. За сімейними переказами, тримав артіль. Село Глушкове пов’язане з Україною не тільки через засновника, козака Глушка, а й завдяки українському промисловцю, цукрозаводчику та меценату Михайлу Івановичу Терещенку. У Глушкові ним збудовані лікарня, амбулаторія, закладений парк. Тож, було кому замовляти дорогі меблі
Та на початку 1930-х років родина Гребеннікових із п’ятьма дітьми перебралась на Дніпробуд – із однією скринею, в якій були батьківські інструменти. Порфирій Гребенніков брався за будь-яку роботу по дереву, щоб прогодувати родину. Стали будувати дім, отримавши земельну ділянку на території селища Зелений Яр (папери видані на прізвище Гребенюк – вірогідно, Порфирій Васильович мав українське походження, що співпадає з історією заселення Глушкова).
Та почалась війна. Старший син Гребеннікових Михайло — представник покоління, яке потрапило на фронти Другої світової війни практично в повному складі. Михайла призвали в 1943-му. Служив у 333-й Синельниківській дивізії, яка звільняла Запоріжжя, – стрільцем, а з квітня 1944-го, після поранення (постраждало око) – повозним при польовий хлібопекарні. Повернувся додому восени 1945-го. Медаль «За відвагу» отримав із запізненням, у 1957-му.
Батько разом із синами взявся добудовувати дім, в якому і сьогодні все дерев’яні рами, наличники, віконниці та двері пам’ятають першого свого господаря-червонодеревника.
Але ж для будівництва потрібні були і руки, і гроші. Заробляв Михайло. Він був художник. Чи відвідував Михайло Гребенніков до війни художню студію – а їх було кілька у Запоріжжі, – невідомо. І нема кого вже запитати.
Із перших днів заснування Запорізького товариства художників Михайло Гребенніков – його активний учасник. Та його не обминуло найважливіше призначення художника радянських часів — обслуговування ідеології, наочна агітація. У передвоєнні роки робив дошки пошани, оформлював демонстрації, малював для «Вікон РОСТу». У повоєнні займався так званим «сухачеством» – трафаретним виконанням портретів лідерів партії, вождів світового пролетаріату. На внутрішній стороні кількох картин художника — розрізані на шматки портрети, є навіть із пам’ятними старшому поколінню вусами та погонами.
Але ж була і творча робота. У каталогах перших повоєнних виставок, серед художників, яких можна тепер вважати класиками запорізької школи, – ім’я Михайла Гребеннікова. У каталозі виставки 1959 року – його етюди «Хмурый день», «На околице», «На старом Днепре» [1; 6] та велике полотно «На окраине Запорожья» [1; 15]. У каталозі X виставки живопису згадані дві роботи художника – «Туманный день» и «Закат». [2; 3].
Відволікаючись від створення партійних портретів, Михайло Порфирійович із радістю писав Запоріжжя в його неяскравій трудовій красі. Серед сучасників художника — Григорій Гомольській, Борис Єгоров (він і згадував художника Гребеннікова, спільну працю з ним), Георгій Колосовський, Володимир Коробов. Дружив Михайло Гребенніков із Миколою Кармазем – близьким по духу, скромним, ліричним художником.
Жив Михайло Порфирійович у батьківському будиночку на Зеленому Яру, біля дороги, що веде до заводів, у промислову частину Запоріжжя. Часто писав один і той самий трамвайний маршрут – різний за настроєм, у різні пори року, погоди. Розумів мальовничість дніпровських берегів, красу міських парків, серцем відчував Хортицю. Поступово втрачаючи зір, нечасто йшов від будинку, але навіть його подвір’я, написане в різні пори року, наповнене ніжною красою і ліризмом.
Найпродуктивніший творчий зліт художника припав на 50-70-ті роки. Після 1975-го зір Михайла Порфировича поступово погіршувався, і останні роки життя він прожив майже у темряві. Помер Михайло Порфирійович Гребенніков у 2009 році.
Спадщина художника складає трохи більше сотні картин та етюдів. Перша персональна виставка «Любов до життя» відбулась у 2016 році в Запорізькому обласному художньому музеї. Твори художника експонувалися у картинних галереях Нової Каховки, Василівки та Енергодару.
Родина художника подарувала Запорізькому обласному художньому музею 18 найкращих робіт М. П. Гребеннікова”.
Увійти у пейзажі майстра
Саме таке бажання виникає у кожного відвідувача виставки.
У день відкриття експозиції до музею завітало багато митців – тож, поговорити про майстерність старшого майстра було з ким. Глибину та таємничість води відчули Наталія Луценко та Наталія Норка. Ритми та кольори селянської праці, особливо – геометрію снопів на полі – відмітила мистецтвознавиця Алефтина Медведєва. Згадав художника Леонід Кривопуст – як скромну людину, що постійно перебувала у невтомній роботі. Високий професіоналізм побачив у роботах Володимир Гордійченко. Філософське ставлення до життя відчув Олександр Щербина.
Силу таланту майстра та невтомність музейників у презентаціях творчих особистостей відзначила Ірина Півень, депутат Запорізької обласної ради, шанувальниця музейної справи.
Отримати враження від запорізьких пейзажів Михайла Гребеннікова – а він й насправді знаходив чарівність у краєвидах буквально неподалік свого дому –
можна з середи по неділю, з 10.00 до 17.00
у Запорізькому обласному художньому музеї. Каса працює до 16.00.
Інеса АТАМАНЧУК, фото Миколи БАРИШЕВА та з архіву виставки 2016 року
