Тероборонівці 108-ї бригади на початку повномасштабного вторгнення брали участь в обороні Дніпропетровської області, потім воювали на Донецькому напрямку і вже третій рік б’ють ворога на Запорізькому напрямку.
За три роки великої війни бригада стала єдиним цілим, де кожен знає свої завдання і обов’язки. Але водночас цей злагоджений механізм складається з окремих особистостей – з власною історією і долею. З багатьма з них «МИГ» уже знайомив своїх читачів.
Сьогодні начальник відділення комунікацій бригади, полковник Руслан Ткачук розповів ще про одного свого побратима – Дениса на псевдо «Якут». 
Він прийшов до армії добровольцем вже в лютому 2022 році. З березня долучився до активних бойових дій і потрапив у справжнє пекло. Розповідати про це не звик, тому у відповідях максимально лаконічний та неемоційний: «Я – бандеровець, під час АТО служив в Українській добровольчій армії, тому досвід війни мав, однак ті сили, які кинули на нас росіяни, вразили».
Головний сержант підрозділу у складі 108-ї окремої бригади тероборони Денис на псевдо «Якут» спочатку був простим стрільцем, потім понад два роки гранатометником. Однією з найбільш гарячих точок, де довелося вести бої, називає село Нескучне (Донецька область). Бійці між собою обізвали село «Нескучкою», бо й справді, нудитися там точно не доводилося. Тоді, у 2022 році, ворог кинув на цей напрямок усе, що мав: танки, БТРи, авіацію тощо. Українських оборонців обстрілювали з гвинтокрилів, била артилерія та міномети. Та легка піхота тероборони вистояла…
«Якут» відчув себе на місці, як став гранатометником.
– Станковий протитанковий гранатомет – це моє. Захоплює, як російські танки розлітаються на друзки, – каже він. – Під «Нескучкою» таких випадків було чимало.
Розповідає, що тримали оборону в посадці: до ворога – 300 м. Вони виїжджали танками, «бехами»…
– Якось відбивали атаку «орків». Мій побратим вів вогонь з кулемету, – згадує «Якут». – У запалі бою я й не помітив, що його гільзи сипались мені до кишені. Потім зі здивуванням побачив, що у мене вигоріла велика дірка у формі. Спочатку навіть не зрозумів, що сталося… Коли відбили чергову атаку товариш сказав: «Якщо вийдемо звідси живими, перестану пити та піду у церкву».
Потім були контузія та поранення.
– Я прокинувся о пів на шосту ранку. І тут ворожий танк поцілив по нас десь метрах в десяти. І майже одразу почали з різних сторін вести вогонь з великокаліберних кулеметів два російських БТРи. «Орки» патронів не жаліли,- розповідає Денис. – Згодом почали працювати «арта», міномети, авіація… Ставало гаряче. Ворог знав точно, де ми, адже тоді доводилося відбивати по 3-4 штурми на день. До того ж ми вибили росіян з їхніх позицій, і вони будь-що воліли повернути їх та розвити наступ далі. Однак «обломали зуби».
«Якут» отримав поранення руки та серйозну контузію. Коли прийшов до тями, командир наказав, щоб відходив з позиції у тил.
– Я розумів, що толку від мене мало, адже нічого не чув та й рука… – згадує боєць. – Кілометр йшов під спекотним сонцем цілу годину. Дякувати хлопцям, що баклажки з водою позалишали в посадках. Добрався. Отримав меддопомогу.
Згодом дізнався, що в його кисті медики виявили уламок. Після госпіталю повернувся у стрій. Два місяці працював помічником капелана. А потім перевівся головним сержантом до підрозділу дронарів.
Зараз головні завдання «Якута» – бойова підготовка та забезпечення військовослужбовців.
– Що б порадили початківцям?
– Порада одна: бути у бою уважним, аби адекватно оцінювати обстановку, – відповідає «Якут». – А найголовніше, людина має визначитися з мотивацією: для чого ти на передовій – щоб гроші заробити, чи для того, щоб захистити Батьківщину, звільнити її від окупантів. З бійцем без мотивації працювати дуже проблемно, адже на нього важко покластися. Тому у свою команду ми набираємо свідомих та відповідальних.
Вдома Дениса чекає дружина. А ще в нього є вірний чотирилапий друг Арчі.
– Придбав цуценя, коли йому виповнився місяць. Він з самого початку був зі мною тут, на війні. Арчі привчав хлопців до порядку. Де що валялося – все таскав, – з посмішкою розповідає «Якут». – Однак пес швидко підріс і йому не вистачало їжі, тому відвіз додому. Тепер собакою опікується дружина. Коли приїжджаю у відпустку, він щоразу впізнає та неймовірно радіє зустрічі.
Денис, як і всі його побратими, мріє про перемогу над російським Мордором. Зізнається, що хотів би повернутися до цивільного життя.
– А до війни я вже звик. Ставлюся до неї, як до роботи, – підсумовує воїн. – Коли засумую за СПГ, то можу попрацювати й гранатометником… Бо ворог щохвилини має почуватися, як лящ на пательні!
Підтримуйте захисників України та приєднуйтеся до лав 108-ї бригади ТрО. Телефон рекрутингового центру – 0 800 337 803.
