Не обізнаній людині важко повірити, що на старому і не дуже якісному фото, яке опубліковано в першому українському історичному коміксі «Оборона Замостя. Легенда про лопату», зображені два видатних – без жодного перебільшення, українці
.
У них були схожі долі: обидва – до початку Першої світової війни, здобули військову освіту в академії Генерального штабу. Потім воювали, були нагороджені бойовими орденами. В армії УНР за особливі заслуги їх підвищили у званні до генералів. Ну, а особливі заслуги їх полягали в тому, що вони – ні більше, ні менше, зірвали більшовицький план світової революції. Зупинивши наприкінці серпня 1920 року під польським містечком Замостя Першу кінну армію майбутнього «червоного маршала» Семена Будьонного, вони не дозволили їй з’єднатися з військами ще одного майбутнього «червоного маршала» – Михайла Тухачевського. «Вперед, на Захід! На Варшаву! На Берлін!» – під такі заклики гнав орду з московських боліт у цивілізований світ Тухачевський.
Отже, на фото праворуч – генерал-хорунжий армії УНР, який командував – від початку 1920 року, Січовою стрілецькою дивізією Марко Безручко. Народився 12 листопада 1883 року у Великому Токмаку Бердянського повіту Таврійської губернії (нині – місто Токмак Пологівського району Запорізької області). Зліва на фото – його друг, генерал-хорунжий армії УНР Всеволод Змієнко, начальник штабу Січової стрілецької дивізії. Народився 16 жовтня 1886 року в Одесі.
Тепер повернемося в Замостя. Як відомо з історії, для Червоної Армії найневдалішим місяцем у всій радянсько-польській кампанії виявився серпень 1920 року. Зокрема, 16 числа почався контрнаступ польських військ, і червоні, яких на Захід вів Михайло Тухачевський, стали здавати позиції. Однак у розпорядженні більшовиків була найпотужніша мобільна група – Перша кінна армія Семена Будьонного. Рух на північ [з-під Львова] вона почала 20 серпня. І, поставивши перед своїми бійцями стратегічне завдання – вийти в тил польського угруповання, 29 серпня Будьонний привів Першу кінну до містечка Замостя, яке планував узяти в облогу і, придушивши опір гарнізону, що його обороняв, без затримок іти далі.
А незабаром змушений був… відступити: Перша кінна покотилася від Замостя, як кажуть у таких випадках, не озираючись. Сталося це тому, що обороною міста керував Марко Безручко (тоді ще – полковник), правою рукою якого був Всеволод Змієнко. У підпорядкуванні в них якраз і перебували частини Січової стрілецької дивізії. До складу гарнізону Замостя входили також 31-й польський полк і два етапних куреня. Загалом – 3200 багнетів, 200 шабель, 12 гармат і три бронепоїзди. А Будьонний під Замостям мав уп’ятеро більше багнетів і шабель. Нестачу сил Марко Безручко компенсував грамотною тактичною побудовою глибоко ешелонованої оборони міста. За кілька днів, поки Будьонний вів Першу кінну до Замостя, сапери поставили лінію дротяних загороджень, обладнавши при цьому ланцюг гніздових опорних пунктів і кулеметних дзотів. Тож, навіть оточивши Замостя з усіх боків, навіть спішивши кіннотників(!) і кинувши їх у нічну атаку, Будьонний не зміг зламати оборону перетвореного на фортецю міста.
І командарм повернув назад. Утік.
Саме ці події відображені у підготовленому Українським інститутом національної пам’яті (УІНП) коміксі (мальописі) «Оборона Замостя. Легенда про лопату» (автори – співробітники УІНП Володимир Поліщук та Ігор Чорний-Кромф).
Мальопис, який став знаковою подією у популяризації історії та збереження національної пам’яті українського народу, розповідає про українського сапера Гната Вечірнього на прізвисько Лопата та молодого польського стрільця Рафала Круца, які стали побратимами під час оборонних боїв у Замості. В Українському інституті національної пам’яті особливо наголосили, що «попри художність оповіді, у мальописі збережено повністю історичне підгрунтя, яке базується на архівних матеріалах».
*
Внесок Марка Безручка у боротьбу за незалежність України гідно вшановано: 24 серпня 2022 року його ім’я присвоєно 110-й окремій механізованій бригаді Збройних Сил України, які своїм девізом можуть обрати слова генерала із запорізької глибинки: «Сильна армія – це право на існування нації».
Володимир ШАК
