Ця листівка, відправлена з Бердянська до Харкова 13 січня 1928 року, запропонована на продаж на одному з Інтернет-аукціонів, куди я періодично зазираю у пошуках цікавих фотографій, пов’язаних із історією запорізького краю. І, треба зауважити, майже завжди знаходжу.
Такі старовинні (і не дуже) фото – як чарівні віконця, через які можна зазирнути у далеке (і не дуже) минуле.
Так було й цього разу: чергова знахідка дозволила повернутись на 95 років тому і опинитися… у місті Бердянську – на березі Азовського моря, на якому починається шторм. Це вітер-бешкетник, щоб не було самотньо, вирішив розбурхати море. І розтормошив. І зараз помчить на берег, щоб там зустрічати пінні і шиплячі хвилі.
Хвилі на фото настільки реальні, що, здається, можна, зробивши крок, поринути в них з головою, щоб, виринувши через пару миттєвостей, голосно скрикнути від радості.
Адже море – це завжди радість. І зустріч із морським містом Бердянськом – теж.
Після нашої спільної Перемоги ми обов’язково зустрінемося з тобою, Бердянську! А поки що – тримайся, рідний. Ми пам’ятаємо про тебе!
Але це ще не все, що я хотів розповісти про шторм у Бердянську 1928 року (Бердянськ, прибій хвиль: такий підпис є на зворотному боці листівки).
Як я сказав, знайдене мною фото – це листівка, або, як раніше казали, – відкритий лист. Написав його якийсь Лев, що мав побіжний, але цілком читабельний почерк. Адресував він листа Аллочці Мосієнко, харків’янці, яку Лев назвав… своєю тугою. Важко зрозуміти чому.
Втім, не дуже важко: ймовірно, Лев вимушено залишився один. І його перестало тішити навіть неспокійне Азовське море. Його охопила туга.
І занудьгувавший Лев написав своїй Аллочці (без правок):
«13 січня 1928 року, Бердянськ. Моїй тузі, моїй безмежно коханої сердечний привіт. Твій вічно Лев».
Дуже зворушливий лист. Шкода, що неможливо, зазирнувши, наприклад, у ще одне чарівне віконце, дізнатися, як склалася доля Аллочки і сумного вічного Лева)
Володимир ШАК
