Якось ми із знайомою сиділи у затінку на Центральному пляжі та милувалися протилежним берегом. Нас зацікавив купол церкви, що виблискував на сонці, тому ми вирішили знайти час і відвідати ту церкву.
Біля комплексу «Запорізька Січ» на Хортиці ми вже гуляли кілька разів. Чому б тепер не піти на прогулянку в інший бік? І от ми йдемо під новими мостами до будівлі театру – лабораторії «Vіe». Зараз на ньому є вивіска про укриття і про те, що тепер це Дім актора.
Біля будівлі ми побачили клумби, хоча й не такі розкішні, як раніше. На дереві тут розташовано чудовий різьблений будиночок, мабуть, для птахів або білочок, є лави для відпочинку. Давно на них ніхто не сидів, тому довелося скористатися вологими серветками.
Мене охопив легкий сум за минулим. Раніше і у театрі часто бувала, і фестивалі «Золота Хортиця» відвідувала. Зараз про ті часи нагадує майданчик із металевою конструкцією на газоні.
Потім ми крокували асфальтовою дорогою уперед, нас обганяли автівки і велосипедисти, адже тут розташовано Наукове містечко.
Із нами почали здоровкатися, як от у великому селі. Мабуть, вирішили, що ми до когось приїхали у гості. Було дуже приємно, і ми охоче відповідали на вітання.
Вздовж Дніпра тягнуться піщані пляжі. На тих пляжах ми бачили відпочиваючих, і не тільки місцевих. Одна жінка навіть запитала в нас, чи є тут магазин, щоб купити води.
У магазин ми теж зазирнули, але там не було світла. Знайома звернулася до продавчині і придбала пакет-маєчку із червоними вишеньками. Треба ж привезти додому якийсь сувенір із наших мандрів.
Біля магазину спокійно спав собі кіт. Він навіть не поворухнувся, коли ми проходили повз. Можливо, відпочивав перед нічним чергуванням.
Далі ми побачили дитячий майданчик, налаштування було яскраво пофарбовано, відчувається, що хортичани піклуються про дітлахів.
Біля домів мешканці зробили все, щоб прикрасити собі життя. Тут були квіти, кущі, декоративні огорожі-тини, багато дерев, але сонце таки добре все попалило.
Садиби біля дороги потопали у зелені та квітах, на огорожах око радували квітучі ліани.
А от і санаторій-профілакторій. Мені колись довелося там відпочивати і лікуватися. Зараз тут все зачинено, вдалося сфотографувати тільки альтанку біля паркану та старі і нові ворота.
Схили перед санаторієм як і раніше прикрашає дикий виноград, неподалік височать так звані «хортицькі кипариси». Це коли старий стовбур або ліхтарний стовп щільно обплітає той дикий виноград, і це дуже нагадує стрункі південні дерева.
Частина будівель санаторію-профілакторію розташована біля Дніпра, частина-вище на пагорбі, туди ведуть кам′яні сходи. Колись там був чудовий сад, який звався «маленькою Ялтою».
Але ми не наважилися туди піти. Потім довідалися, що вірно зробили, бо там тримають сторожових собак, які охороняють майно санаторію.
Нас наздогнав добродій із продуктовими пакетами, і ми запитали в нього, чи далеко до церкви. З′ясувалося, що далеко, пішки туди взагалі важко добратися. Але зовсім поруч знайшлася непрацююча церковка, і ми її охоче роздивилися. Будівлю прикрашала ліпнина у вигляді виноградних грон, розписи. Ми навіть дзвони побачили.
Біля тієї церковки було подвір′я із пречудовими гібіскусами, кожна квітка розміром з блюдце! Отакі справжні квітучі роскоші.
Потім до нас підійшла дуже приємна жіночка із відерцем та сапкою. Ми привіталися і дізналися, що жіночка отримала гібіскуси у спадок від однієї прочанки. Квіти росли біля церковки, привезли їх саме прочани.
Коли вже нікому стало доглядати гібіскуси, прочанка передала їх нашій господині. І тепер господиня охоче ділиться паростками із знайомими.
Охороняє ту красу кудлатий симпатичний песик. Він дуже дзвінко почав гавкати, коли ми наблизилися до огорожі, мовляв, хазяйці ви, може, і подобаєтеся, а от мою довіру ще треба заслужити. Але потім він заспокоївся і почав весело махати своїм пухнастим хвостиком
Біля хвіртки стояли вазони, у яких, ви тільки уявіть собі, росли кактуси опунції. «Пізніше вони почнуть квітнути, в них дуже красиві жовті квіти»,– пояснила жінка. Наша спека їх не лякає,а от взимку рослини треба захищати від морозу. Моя знайома ввічливо попрохала паросток опунції і відразу ж його отримала.
Я згадала, що нещодавно ми відвідали наш міський ботанічний сад, бачили там опунцію у кактусарії, також бачили багато кущів гібіскусу із жовтими, білими, рожевими, бузковими, бордовими квітами. Це було неймовірно красиво. Але отакої краси, як в пані господині, ми ще не бачили. І знаєте, що відповіла ця чудова жінка? Вона сказала: “Нехай працівники ботсаду звернуться до мене, я із ними обов′язково поділюся паростками”.
Отак ми зрозуміли, що недаремно відвідали ці місця, які спочатку нам здалися трохи сумними.
Ми попрощалися із привітною жіночкою і вирушили у зворотну дорогу. Але поверталися ми іншим шляхом. Спочатку відпочили біля театру «Vіe», потім пройшли поруч із будинком,що належить Болгарському консульству, біля зачинених стаєн із великим замком на воротах, біля будівель інтернату.
Маршрутка швидко вивезла нас із затишку хортицького містечка у багатолюдність площі Металургів. І нехай ми не відчули той підвищений захват, який в нас з′являвся після інших прогулянок Хортицею, наша легка туга була приємною і світлою…
Галина СОЛОВЙОВА, фото авторки