Сьогодні нікого не дивує вигляд дівчини у формі за кермом авта патрульної поліції – ця структура чи не першою з реформованих правоохоронних органів почала набувати “жіноче обличчя”/
Більше того. Кілька років тому експерти з гендерної тематики шкодували, що навіть у зовсім не-“мускулінних” сферах державної служби найвищим щаблем кар’єри для жінки була посада заступниці керівника управління, відомства чи адміністрації – першою особою майже завжди був чоловік.
Чи змінилася ситуація зі звичайними держслужбовцями – окрема розмова. А щодо патрульної поліції, то в жовтні виповнюється рік, як її управління на Запоріжжі очолює пані Світлана Михайловська. Правда, до того вона півтора роки теж працювала заступницею начальника:). Але з огляду на те, що в правоохоронних органах пані Світлана після університету служить лише шостий рік, то поступ у збільшенні рівних можливостей серед поліціянтів видно неозброєним оком.
Поза тим, керівні посади не роздаються за арифметичним принципом. Потрібні відповідна освіта, управлінські здібності й навички. “МИГ” вирішив поспілкуватися зі Світланою Володимирівною про її шлях в цю складну професію.
“Мої сертифікати ЗНО для правознавства не підійшли”
– Пані Світлано, служба в правоохоронних органах – це ваша дитяча мрія, династичний поклик чи пізніший усвідомлений вибір? Наскільки мені відомо, у вас дві вищі освіти…
– Три:) А куди мені було іще йти з моїм завищеним відчуттям справедливості і досить владним характером? Тато навіть жартував, що в мене є всі задатки наглядача в зоні суворого режиму:) З хлопцями я завжди знаходила спільну мову. До того ж, з нашого класу [пані Світлана закінчила Рава-Руську ЗОШ № 1 у Львівській області – авт.] одинадцять осіб пішли в правоохоронні органи.
Ось і я після школи поїхала вступати на спеціальність “правознавство” до Київського національного університету внутрішніх справ. Але мені не повезло. То був перший рік, коли ввели обов’язковість для вступу сертифікатів ЗНО, але не було чітко визначеного переліку предметів. І виявилося, що мої сертифікати з історії України та української мови та літератури не підходять [потрібним був сертифікат з математики].
Розстроїлася, звичайно, повернулася додому і подала ці ж сертифікати до Львівського університету внутрішніх справ на спеціальність “менеджмент” і паралельно у Львівську економічну академію на факультет “банківська справа”. Вступила на обидва.
Ніяк не могла зробити вибір, тому одночасно здобула дві вищі освіти – за першою спеціальністю на стаціонарі, за другою – заочно. Після чого пішла на первинні курси підготовки міліціонерів і в квітні 2013 року приступила до роботи інспектором патрульної служби батальйона міста Львова.
“Злочинець спокійно міг дати мені по голові…”
– Це ще була міліція, і жінок там майже не було?
– Так. І спочатку мене як дівчину посадили на офісну роботу – аналітика, статистика, протоколи, доручення, звіти… Але я ніколи не була проти роботи “на землі”, і тому мене на Новий рік, Великдень, інші свята залучали до пішого патрулювання.
– Є що згадати з того періоду?
– Ну, наприклад… Друга ночі після Святого Вечора. Холод, сніг, ніде нікого. Раптом з-за рогу вигулькує людина, несе мішок. Побачивши нас, кидає його і тікає. Хлопці побігли за ним, а я лишилася з мішком наодинці. Там були перфоратор, болгарка, ще якісь інструменти.
Чоловік, мабуть, добре знав квартал, оббіг його, добряче випередивши моїх колег, і приступив до мене: віддай, мовляв, мішок, то мій, і начиння в ньому теж моє. Ну, якщо ваше, кажу, то до нього мають бути документи, йдіть додому й принесіть. Коротше, боронила той мішок довгенько. Доки не приїхала машина, яку хлопці викликали на підмогу, той чоловік спокійно міг дати мені по голові…
Але через той та інші випадки я переконалася, що ця професія справді по мені. Тому, продовжуючи службу, вступила на юридичний напрямок до Львівської політехніки. Зараз навіть аж трохи дивно – не треба їздити на сесії, здавати заліки та іспити:) А коли почала формуватися нова патрульна поліція, одразу подала туди заяву.
Присягу прийняла 23 серпня 2015 року в якості командира роти – серед сорока моїх підлеглих були вже й дівчата.
“Чоловіки визнають: де добре жінці, там буде добре усім”
– А як ви потрапили до Запоріжжя?
– У мене не було амбіцій стати великим начальником. Але… Львів був другим містом в Україні, де стартувала реформа поліції, і досить успішно. Тому її піонерів почали посилати до інших міст, щоб допомогли б її впроваджувати.
Заступника начальника управління львівської патрульної поліції Романа Пилипенка призначили до Запоріжжя. Він, мабуть, розгледів у мені якийсь потенціал і запросив долучитися до його команди в якості заступника. Я щиро вдячна Роману Олексійовичу, що він повірив у мене і дав мені шанс.
– Чи легко далися вам “зміни клімату”?
– Мене тепло, з найкращими побажаннями провели зі Львова і тепло прийняли у Запоріжжі. За мамою я не плакала:), бо було дуже багато роботи, і зовсім не вистачало часу на якісь переживання. Все підпорядковувалося визначенню конкретних завдань і досягненню поставлених цілей.
– Скільки у вас зараз підлеглих і скільки серед них представниць прекрасної статі? Чи добре вони справляються зі своїми обов’язками?
– З 558 співробітників 109 жінок. У створеному нещодавно підрозділі тактико-оперативного реагування патрульної поліції також є дівчата, хоча вимоги, фізичне навантаження і ступінь ризиків вищі.
Загалом, дівчат можна хвалити цілодобово. Я б навіть сказала, що вони більш схильні до самопожертви. Наприклад, одна поліціянтка, гуляючи у свій вихідний день з собакою, випадково стала свідком вбивства. Вона не втекла, а простежила за зловмисником до його будинку і викликала допомогу. Вбивцю затримали.
Я регулярно переглядаю відео, як жінки-поліцейські роблять свою роботу, й відзначаю їхню професійність. Дівчата також надають домедичну допомогу при ДТП, і не пасуть задніх при затриманнях. Я вже не кажу про те, що вони красиві, спортивні, прекрасні матері, мають хобі – плетуть, в’яжуть, вишивають.
– Чи є серед них командири?
– Є і командири – взводів, рот і батальйона.
– Хлопцям не тяжко мати керівником жінку?
– В усякому разі, скарг від особового складу на жінок-командирів до мене не надходило:). Чоловіки визнають, що де добре жінці, там буде добре усім. Бо жінка з сімейною теплотою кожного почує, може глибше вникнути й відчути, що підлеглий – не лише правоохоронець, а чийсь чоловік, батько, син, брат. Коли він засмучений, то це може бути не через неприємності на службі, а, наприклад, через хворобу мами чи дитини. І йому треба не дорікати, а дати, скажімо, зайвий вихідний.
“Міжнародній асоціації жінок в поліції і через сто років вистачає роботи”
– Майже 20 відсотків дівчат серед особового складу у порівнянні з одиницями п’ять років тому – неабиякий позитив. Але чи можна сказати, що у патрульній поліції вирішено питання гендерної рівності?
– Ні, звичайно. І не тільки в Україні. В США, наприклад, більше ста років тому була створена Міжнародна асоціація жінок в поліції [IAWP], і їй досі вистачає роботи.
В нашій країні питання рівних можливостей для чоловіків та жінок стоїть гостро. Лише в 2016 році Кабінетом міністрів був затверджений Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека”. Він став передумовою для створення громадської організації “Українська асоціація представниць правоохоронних органів” [УАППО], яка була зареєстрована 12 березня нинішнього року. До неї входять не тільки поліцейські, а й представниці Національної гвардії, МНС та прикордонної служби.
Очолює УАППО заступниця начальника департаменту патрульної поліції Катерина Павліченко. Велику допомогу ми отримали від Канади за програмою підтримки поліцейських Police Training Assistance Project [PTAP]. Кілька місяців тому УАППО приєдналася до згадуваної вище Міжнародної асоціації жінок в поліції IAWP, а нещодавно українська делегація на чолі з Катериною Павліченко вперше взяла участь у щорічній Міжнародній конференції жінок поліцейських, яка проходила в Калгарі [Канада].
“В Канаді з помилок роблять правильні висновки”
– Розкажіть, будь ласка, про це докладніше.
– Конференція була присвячена темі жіночого лідерства, активній ролі жінки в поліції. У ній брали участь близько 900 осіб з 40 країн світу. У склад нашої делегації входили 11 представниць правоохоронних органів, не тільки керівниці, а й рядові.
Українська делегація в Калгарі (Канада)
В перший день ми відвідали Департамент поліції регіонального муніципалітету Йорк коло Торонто. Нас українською мовою привітали дві дівчини-поліцейські. Ми познайомилися з роботою центру оперативного реагування, як там працюють зі зверненнями громадян, побачили канадські засоби для розкриття злочинів, дізналися, як застосовується канадське законодавство.
Канада є членом IAWP вже двадцять років, і вони багато чого досягли у впровадженні рівності можливостей для жінок та чоловіків, де головним критерієм є професіоналізм. Хоча треба сказати, що й у канадців штат не повністю укомплектований, і неприємні історії трапляються. Проте в Канаді з них роблять правильні висновки.
Кілька років тому працівниця правоохоронних органів стикнулася з утисками на робочому місці. Вона подала судовий позов, виграла, і після цього були проведені гендерний аудит, відповідний аналіз та визначений порядок дій з забезпечення прав людини та рівності можливостей.
Повертаючись до конференції, то наступного дня вже в Калгарі усі делегації в поліцейських формах промарширували стройовим кроком кілометрову дистанцію до місця проведення засідань. Згодом відбулися дуже цікавий та яскравий парад у національних вбраннях та нагородження жінок-поліцейських світу [в тому числі з Танзанії, Сирії, Ірану, Іраку] за сміливість та мужність.
Представниці УАППО з Головою поліції Канади – Брендою Лакі (в центрі), першою жінкою яка очолила цю посаду
Кожен день починався з виступів спікерів – письменників, спортсменів, підприємців, які зазнали у своєму житті насильства, й ділилися тим, як вони йому протистояли. Потім відбувалися сесії на різноманітну тематику – про управління кадрами, засоби комунікації, вплив жінок на безпеку в регіонах, способи запобігання сексуальному насильству.
“Коли пізнаєш, з чим людям приходиться стикатися, відчуваєш себе обраницею долі”
– Що ви особисто винесли для себе з цього заходу?
– Я приїхала звідти іншою людиною… Мене дуже вразила історія американської журналістки, яка півтора роки провела в полоні у сирійців. За її звільнення вимагали три мільйони доларів. Через рік полону вона спробувала втекти. Жінка сховалася в мечеті, але охоронці наздогнали й витягли її звідти, незважаючи на заступництво людей, що молилися. Після того журналістку кожного дня гвалтували… Від тортур вона була на межі самогубства… Але, за її словами, в якийсь момент зрозуміла, що молоді солдати кривдять її тому, що їх самих кривдять. І це в XXI столітті!..
Слухаючи цю мужню жінку, яка після всіх жахіть змогла морально й психологічно відновитися і у свої 38 років виглядає 20-літньою, я думала: для людини немає нічого неможливого. Усілякі бар’єри надумані. Це надзвичайний мотиваційний приклад.
– Якими принципами ви керуєтеся в житті та роботі?
– На той світ нічого з собою не забереш. Мої потреби – звичайної людини: поїсти, одягтися і щоб на голову зверху не капало. Переді мною багато задач, які я маю виконати. Хочеться, щоб люди згадували добрим словом. До того йду.
– Успіхів!
Розмову вела Ганна Чуприна
довідка
Громадська організація «Українська асоціація представниць правоохоронних органів» (УАППО) розпочала свою діяльність у березні 2018 року. Її основна мета – впровадження гендерно-чутливих політики і практики у відповідних структурах, а також сприяння забезпеченню рівних прав і можливостей жінок і чоловіків у правоохоронних органах України.
Основні завдання асоціації:
– створення сприятливого середовища для покращення положення жінок і чоловіків у правоохоронних органах;
– адвокатування лідерства і професійного розвитку жінок у правоохоронних органах;
– розвиток мережі і можливостей наставництва для жінок у правоохоронних органах.
УАППО запрошує нових членів!