Як розповіли про свого побратима у 103-й окремій бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ, до війни Печеричка працював експедитором у Львові. З дитинства мріяв стати танкістом, тому коли почалася широкомасштабне вторгнення, долучився до Збройних Сил.
А далі – думки вголос сапера та майстра ударних безпілотних авіаційних комплексів з незвичайним – грибним, позивним:
через певні бюрократичні нюанси, на початку мене не хотіли брати в армію. Але з часом я то вирішив і разом зі свої другом пішов служити. Я розумів що це потрібно зробити, бо інакше ворог прийде сюди, до мене до дому;
я нікому не казав що я йду на війну. Мої рідні дізналися про це вже коли я прийшов з військомату. Тато сильно здивувався але підтримав мене та сказав, що я молодець;
мій батько родом з Запоріжжя. Я мусив піти в Збройні Сили, щоб не дозволити забрати нашу землю, землю мого батька;
я вмотивований. Не впадаю в депресію та не опускаю руки. Я налаштований тільки на перемогу. В мене вже не маю страху, бо я розумію, що потрібно робити свою роботу і все. Я тут до кінця;
я все таки мрію стати танкістом. Мій прадід та дід були танкістами, тому я теж хочу. Дуже би хотілось повоювати на трофейному Т-90 «Прорив». Я йду до цього, тому думаю, що скоро зможу працювати по ворожих позиціях саме з танку;
коли настане наша перемога – я поїду до своїх побратимів на цвинтар. А далі, мабуть, буду жити так, як і жив.
Отак славне місто Запоріжжя мотивує бійців на фронті. Ми всі пов’язані – містами, душами, серцями, навіть якщо не завжди усвідомлюємо цей зв’язок.
Слава Україні!
*
Фото: 103-тя окрема бригада територіальної оборони ЗСУ
