Запис зі сторінки в соцмережах 118-ї окремої механізованої бригади:
Дзвінки рідним… Не такі часті, як би того хотілось. Чекаєш їх понад усе. Особливо коли в полі, в бліндажі. Дякуємо старлінку всемогутньому. Але ті хвилини, коли можна почути голоси близьких – вони найжаданіші. Шкода, що всього не можна розповісти.
А слова всі ніжні, які в голові крутяться та на язика так і просяться, суворі чоловіки своїм жінкам сказати часто… соромляться. Тому дуже багато під час цих розмов говориться… без слів. А рідні навіть по подиху, який передає через популярний месенджер в слухавку інтернет, душею розуміють, що ти кажеш.
Ми цінуємо ці дзвінки додому. Дякуємо вам за терпіння, рідні!
Фото: Marian Kushnir, десь біля Роботиного, Запорізька область.
Дуже проникливо написано. Кожне слово западає у душу. Іноді тихе слово виявляється чутнішим за крик.
