У Руслана дещо вповільнена й обережна хода, хоча стороння людина зверне на неї увагу хіба на нерівній, перетятій місцевості. Причина цієї обережності проста – у бійця немає правої ноги: на початку 2023 року він на Запорізькому напрямку підірвався на протипіхотній міні.
Наступні 7 місяців важко поранений штурмовик відлежав у госпіталях і переніс 9 операцій. А згодом, як підкреслили його побратими зі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади, вдягнув протез і повернувся до своїх на фронт.
На початку минулого року 128 ОГШБр перевели на Запорізький напрямок. Під час заходу на нові позиції Руслан і підірвався на протипіхотній міні. «Я добре пам’ятаю той день, – каже він. – Я йшов попереду. Зробив крок, відчув під ногою «клац» і через долю секунди побачив, як у повітрі пролітає берця разом зі ступнею. Я все одразу зрозумів і крикнув своїм: «Стояти, тут міни». Це було о 6.14 – завжди дивлюся на годинник. Відповз на ліктях трохи назад і о 6.16 наклав турнікет, а далі доповів по рації, що «300». Я був готовий до цього й знав, що робити».
Перші місяці лікування переживав страшні болі (які повністю не зникли й досі). А далі поступово звик. За кілька місяців бійцю приладнали протез, до якого він швидко призвичаївся й почав ходити без милиць. ВЛК дала Руслану 2 групу інвалідності, з якою з армії звільняють. Але він поїхав у штаб бригади й написав заяву, що під власну відповідальність буде служити далі.
І повернувся в зону бойових дій. Останні кілька місяців навчає новоприбулих штурмовиків на тренувальному майданчику, облаштованому за кілька десятків кілометрів від передової.
– Як я їх мотивую? – перепитує Руслан. – Зразу кажу, що ми всі помремо, просто кожен у свій час. Сміються. А що – я ж правду кажу, – й сам сміється Руслан. – Люди в підрозділ приходять різні. Є й хороші, з бойовим настроєм, із них можуть вийти справжні бійці. Перший бій покаже, хто стане воїном, а хто налякається і толку з нього ніякого…
*
Фото: 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада
