На презентації у Національному музеї історії України представлено нову книгу доктора історичних наук, генерального директора Національного музею історії України Федора Андрощука «Музей і національний проєкт». Видання створювалося протягом двох років повномасштабного російського вторгнення. Поштовхом стали кардинальні зміни в житті музеїв та архівів, а також міркування про роль культури у воєнний час. Також це – один із перших проєктів до 125-річчя музею, яке припадає на цей рік.
Книжка «Музей і національний проєкт» складається з двох частин. Перша розповідає про історію ідеї національного музею в Україні у звʼязку з заснуванням міського музею у Києві. Цей сюжет пов’язано із історією досліджень Десятинної церкви як одного з перших місць пам’яті в Києві.
Друга частина книжки присвячена українським музеям, як їх бачив і сприймав шведський археолог та історик Туре Арне, який відвідував Україну у 1912, 1913, 1926 і 1928 роках. У книжці представлені неопубліковані матеріали, які зберігаються в архіві та Державному історичному музеї Швеції. Вони вперше знайомлять читача з особистим внеском шведського науковця у дослідження минулого України.
На презентації для колег з різних культурних інституцій Федір Андрощук зазначив: “Масово музеї виникали в Європі в першій половині XIX століття. Це було пов’язано з формуванням націй, національно–визвольними рухами. Україна була інтегрована до складу Російської імперії, і музею як такого, ще й національного, не мала. Заснування музею в Києві – дуже довга історія, яку не всі підтримували. Розмови про його створення почалися у 1880–х, ініціаторами стали заможні люди – меценати”.
Умовною датою заснування міського музею, спадкоємцями якого є Національний музей історії України та Національний художній музей України, вважається 1899 рік – тоді там відкрилась археологічна виставка.
Видання висвітлює й історію руйнування музейної справи за радянських часів, а також складний перехід від музею радянського до національного, що відбулося задовго після здобуття Україною незалежності. Згадано й те, як повномасштабна війна вплинула на роботу Національного музею історії України та його значення.
Також у книжці приділено увагу феномену місць пам’яті. Зокрема, йдеться про садибу Десятинної церкви, нині це територія Національного музею історії України. “За літописами, Десятинна церква була орієнтиром в описі подій, які відбувалися до її створення та під час її існування. Це було особливим місцем, тут мешкала верхівка суспільства доби Русі. Палацові споруди в цій садибі були збудовані на території давнього могильника, і доволі велика кількість цих поховань містила знахідки скандинавського, угорського, візантійського походження. Тож ця територія має стосунок не тільки до історії України, а й до історії інших країн. Це яскравий приклад культурної багатогранності, і це усвідомлювали й перші дослідники цієї території”, – зауважив Федір Андрощук.
Нотатки Туре Арне, яким присвячена друга частина книжки, цінні для України тим, що представляють інформацію з українських музейних архівів, багато з яких було втрачено під час Другої світової війни. Показовий приклад – скандинавський меч кінця X − першої половини XI століття, відомий через нібито побачений на ньому кириличний напис «коваль Людота».
“Музей звинувачували в тому, що наша експозиція «не за Грушевським», що ми ховаємо цей меч, щоб не показати слов’янський напис на ньому. Але цей «слов’янський напис» знайшов там тільки російський археолог Анатолій Кірпічніков. Йому повірили, адже він був авторитетом. Крім цього, Кірпічніков написав, що цей меч знайдений не в Київській губернії, як вважалося, а на Полтавщині. Він дав посилання на збірку Полтавського музею, де нібито є опис цього меча. Я перевірив це посилання – меч, про який писав Кірпічніков, взагалі є скіфською зброєю. А щоденник Арне розкрив нам правду: біля рисунку руків’я цього меча написано «Димер, поблизу Києва». Отже, так званий «меч Людоти» був знайдений неподалік від Києва. До речі, Михайло Грушевський у своїй «Ілюстрованій історії України» пов’язував знахідку цього меча саме з київською околицею. Тож, тут музей все–таки працює за Грушевським”, − зазначив Федір Андрощук.
На жаль, продаж книжки «Музей і національний проєкт» нині ускладнений, команда музею вирішує це питання з органами управління. Ми хочемо, щоб видання якомога швидше потрапило на поличку музейної крамниці, і повідомимо вам, коли та як його можна буде придбати.
