Привітати ювіляра довелось лише по телефону. Нині Олег В’ячеславович перебуває у лікарні. Та рік тому ми з ним бачилися, тож – маю фото нинішнього ювіляра, а він вже давно геть не міняється…
Хоча б у тому, що почувши мої вітання та пізнавши мене, він відразу сказав: “Давайте помріємо…” І розповів сюжет одного з трьох фантастичних оповідань, які вже пише, та при цьому сумнівається, чи потрібно це робити??? Та пише, бо не може не писати.
Олег В’ячеславович народився у Севастополі. Родина ж його батька має олександрівське походження, з купців Щекотихіних. Рік тому я передала йому цеглину із літерою «Щ», виробництва дідової фабрики. Сам же пан Олег – дитина війни. Пережив два роки страхіть фашистської окупації.
Закінчив Одеський політехнічний інститут. Доцент Запорізької політехніки. Академік Академії економічної кібернетики та академії зв’язку. Автор трьох навчальних посібників та монографії з телекомунікації, 24-х винаходів та патентів.
Журналіст. Написав незлічену кількість технічних та спортивних статей.
Моряк закордонного плавання Чорноморського пароплавства. Побував у портах понад півсотні країн світу. Яхтсмен із кваліфікацією яхтового капітана. Має звання майстра спорту СРСР та судді із вітрильного спорту всеукраїнської категорії. Капітан яхти «Снарк» та козацької чайки «Пресвята Покрова», який здійснив перехід через Ла-Манш… Тож, член Спілки письменників-мариністів України. Автор книг «Одеса, війна. Море», «Херсонеська трагедія»…
І мріє про нові оповідання. Про майбутнє, фантастичні.
І це вже само по собі фантастика.
Вітаємо Вас, пане Олеже! Натхнення та сил Вашій молодій душі.
Фото Інеси АТАМАНЧУК
