Сьогодні в світі жінки стають все більш «видимими» в усіх сферах. І тих, що традиційно були нібито закріплені за чоловіками.
Важливою є також сміливість жіноцтва в реалізації своїх потреб. На побутовому рівні, у професійній діяльності цей рух давно помітний та невідворотний. Жінки мають право голосу, на самореалізацію, гідні здобутки і не обмежені упередженням можливості. Бо готовність сприймати зміни і не чинити їм опір є ознакою гнучких, адаптивних суспільств. Нам би хотілося бачити наше життя саме таким: приязним, підтримуючим для жінки. І гармонійним з точки зору гендерних стосунків, збалансованим розумінням з боку чоловіків.
Саме про це ми поговорили із людьми, запоріжцями, які мають власне бачення сучасних трендів.
Володя та Аня ЄВЧЕНКО, молоде подружжя.
“Гендерна рівність передбачає рівні можливості для самореалізації чоловіка та жінки. Як ви вибудовуєте рівновагу в родинних стосунках з точки зору розподілу обов’язків? Як допомогти жінці не загубити свої таланти у побуті?”
Мають такі щасливі стосунки, що можуть повністю замінити один одного у побутових справах у режимі 24/7.
Взаємозамінність особливо важлива у піклуванні за малюком.
Аня та Володя впевнені, що і чоловік, і жінка мають бути реалізованими у своїй справі. Тож, коли Аня мала написати рецензію на наукову роботу подруги, Володя дав їй можливість працювати, не відволікаючись від справи.
Володя ж має певні обов’язки з обслуговування сайту, веде сторінки соцмереж. Робота у ЗМІ потребує постійної компетентної уваги. Коли чоловік працює, Аня повністю присвячує свій час дитині. Та коли син потребує уваги, особливо медичної, мобілізуються обидва, допомагаючи та підтримуючи один одного. Разом – і на консультацію, і на процедури. Посміхаються: дослухавшись поради лікаря у пологовому будинку – «насолоджуються материнством», нарівні насолоджуємося батьківством. Мають «шість кілограмів щастя» і примножують його.
Такі дорослі стосунки – результат спільної роботи, домовленості на «старті» подружнього життя. Шаблон жіночого призначення – «кухня, прання, дитина» та «будь щаслива тільки 8 березня» – був відкинутий відразу та беззаперечно.
Обидва переосмислили досвід свого власного дитинства, досвід своїх родин. Свої стосунки будували на сучасних засадах, які й можна назвати гендерною рівністю.
Сергій ПІЩУЛІН, ГО «Запорізька обласна організація «Інклюзивні Трансформації – Майбутнє», проєкт «Підтримка внутрішньо переміщених сімей з дітьми».
Гуманітарна допомога молодим жінкам з дітками з одного боку підкреслює вразливість цієї категорії суспільства, з іншого – відповідна обставинам сучасного життя. Як ця допомога сприяє самореалізації бенефіціарів?
ГО «ІТ-Майбутнє» у проєкті підтримки родин ВПО впроваджує програму раннього втручання. Це міждисциплінарна допомога сім’ям з дітьми (віком від народження до трьох років), у яких є порушення розвитку.
На жаль, деякі вади здоров’я малюків практично безпомилково дають статистику відсутності поруч чоловіків. Та відсоток повних родин, які обрані для участі у проєкті, достатньо високий.
Допомога, яку отримують безпосередньо дітки, зокрема послуги лікаря-реабілітолога, а також консультації спеціалістів, коригуючи семінари, участь у групах підтримки онлайн та офлайн, безперечно є можливістю жінкам вирівняти своє становище залежності від недуги дитини. Це можливість для жінок мати перспективу більш насиченого життя, окрім виснажливої компенсаторної функції. За великим рахунком підтримка спрямована на покращення розвитку дитини та підвищення якості життя усієї родини.
Беззаперечно, участь батька у кожній конкретній ситуації робить вирішення проблеми реабілітації дитини більш збалансованим.
Важливим компонентом гендерної рівності є участь у проєкті спеціалістів чоловічої статі. Та особливо надихаючою є відданість керівника проєкту, Сергія, реалізації стратегії раннього втручання, яка дає обнадійливі результати.
Ольга ЗАСТАВСЬКА, голова ГО «Рада жінок-фермерок».
Гендерний баланс у такій галузі економіки, як сільське господарство, нині значно порушений через війну. Жінки у цій справі беруться вирішувати чи не всю низку завдань сільськогосподарського виробництва. Так склалися обставини. Як у цій ситуації можна побачити гендерну рівність? Пряма мова Ольги Заставської:
– У нас сільські жінки такі самодостатні, такі неймовірні,.. що можуть себе реалізувати у будь-якому напрямку. Наше суспільство за 10-15 років змінилося радикально. Про місце сільської жінки біля печі ніхто навіть не говорить. Активних у суспільному житті жінок і не намагаються обмежити у правах. Бо відстоюємо ми їх системно і дружно, гуртом.
Сільські жінки пішли у владу, щоб робити кращим наше життя. Бо як інакше? Хочеш добре жити – берись, і змінюй довкілля на краще. Серед жінок нині – депутати різного рівня, голови громад… Та можу сказати, що соціальна сфера для жінок у владі – у пріоритеті.
Жінки дуже сильні. Внутрішній стрижень не дає ані зламатися, ані зупинитися. Жінки зараз і на фронті, і підтримують фронт. Жінки-аграрії тримають продовольчу безпеку не дивлячись на всі перепони та небезпеку. Жінки-волонтерки, без перебільшення, можуть дістати все, що завгодно, за будь-яких обставин. Україні просто пощастило з жінками! І повага до жінки, яка плескалась століттями, повертається Україністорицею.
Про гендер, про рівні можливості можу сказати так: сучасне українське суспільство є рівноправним чоловіків ніхто не ображає. Наприклад членом нашої громадської організації, незважаючи на назву, можуть бути й чоловіки! Приходьте! Ми підтримуємо всіх, хто працює заради життя на селі.
Тож, бачу, що на сьогоднішній день на сільських територіях розбіжності між гендерами стираються. І ми докладаємо до цього зусиль – заради успіху нашої спільної роботи та процвітання.
Інна МІГУЛЯ, заступниця директора благодійного фонду «Ветерани Чорнобилю».
Жінки за останні роки отримали величезний досвід організаторської роботи, бо обставини нині такі, що… не завжди покладешся на владу у вирішенні нагальних питань, не завжди можеш чекати, поки чоловіки візьмуться до роботи. До того ж, чоловікам також нині потрібна допомога від волонтерських організацій. Пряма мова:
– Другий рік волонтерської діяльності показав, що у світі, що зазнав фатальних змін, роль жінки – у всіх гілках нашого життя, зростає.
Питання у тому, чи готове до цього наше сучасне суспільство? Я зрозуміла дивну річ: основні гальма посилення ролі жінки – не чоловіки. Це, на жаль, жінки. Це мене страшенно обурює. Бо таке ставлення є сталим, давнім «болотом».
Розуміння почалось з історії, якій вже півтора десятка років, коли на набережній Бердянська мій маленький хлопчик спіткнувся та впав, не сильно, я бачила це. І почула розпачливі слова жінок неподалік: “Бідна дитина! І куди мама дивиться!”
Мама! Не батьки, не батько – виключно мама.
Я ж завжди відчувала рівновагу у своїх стосунках з чоловіком, бо ж – ми ростимо хлопчика.
Та жінки часто сприймають своє залежне, підпорядковане становище за норму. Впрягаються у всі лямки побуту, підтримуючи інфантильність чоловіків… І екстраполюють цю поведінку на жіноче оточення та й на жіночу долю взагалі.
Я ж вважаю, що гендерна рівність потребує деякої відваги. Та готовності до того, що не всі жінки поруч будуть цінувати твої зусилля.
Та це про те, що ти маєш їх цінувати сама!
Більше того, я не можу нині спиратися на досвід, коли жінка має створювати «побутове кубельце» самотужки, та ще й без сучасних можливостей. Жінка, мовляв, робила все. Нині ж ми маємо час та сили, щоб зайнятися своїм розвитком. Робити те, на що здатна. То робимо ж, ми це можемо! Волонтерство реалізується нині значною мірою завдяки жіночим зусиллям та талантам.
Ще більше мене …вкурвлює фраза “ми живемо на батьківській землі”, і маємо притримуватися отих давніх вимушених звичок. О, ні. Історія, минуле потрібні для набуття досвіду. В гендерно рівних партнерських стосунках.
Я думаю, нам треба берегти нашу землю, як землю наших дітей. Це, можливо, змінить нарешті наше споживацьке ставлення до неї. Ми маємо змінити вектор. На майбутнє, на наших дітей.
Інеса АТАМАНЧУК, фото надане опитаними
