Історію 33-річного запорожця Дмитра розповіли його побратими, які служать разом з ним у 110-ї окремої бригаді Сил територіальної оборони ЗСУ, відзначивши особливо, що до війни він працював інженером на ливарному заводі у Дубаї (це столиця Об’єднаних Арабських Еміратів).
Вдома у Запоріжжі його чекали кохана дружина і дванадцятирічний син. А сам він мріяв накопичити кошти на будівництво будинку та нове авто. У ніч на 24 лютого перебував в відпустці. До можливого початку війни ставилися скептично, а вже вранці дізнався від сусідки про повномасштабне вторгнення.
Як згадав Дмитро, «страху не було, тільки було шкода своєї дитини: не хотів, щоб він бачив все що відбуватиметься». Жінку вмовив поїхати із сином за кордон, а сам в перших числах березня пішов у військомат: «До цього я раніше не служив – спочатку навчався, потім працював. Багатьом відмовляли, відправляли назад додому. Мені дали адресу куди можна звернутися, так я потрапив у Запорізьку бригаду територіальної оборони на посаду водія. Вже після цього повідомив сім’ю про рішення вступити у ЗСУ. Звісно, вони переживали, але віднеслися із розумінням. Позивний Філ обрав тому, що так мене називали друзі в дитинстві».
Зараз Дмитро – зенітник. Він зізнається, що найважче – бути далеко від рідних. І хоча спілкується з ними щодня по відео, це не замінить живого спілкування. Боєць каже, що потрібно продовжувати боротьбу, заради майбутнього наших дітей. Також сподівається, що війна закінчиться якомога швидше, а після вийде поїхати у подорож разом із сім’єю і все таки побудувати свій будинок…
*
Фото: 110 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ
